Політологія, соціологія
Це мемуари директора ФБР Джеймса Комі — саме того хлопця, який у розпал передвиборчої кампанії Трампа проти Клінтон відкрив справу проти Гілларі щодо зберігання секретних документів. Як відомо, це стало однією з причин провалу її передвиборчої кампанії (і наголошую! Однією з причин 😅).
"Важко уявити, щоб цю книгу дочитала до кінця людина, яка не має позитивного ставлення бодай до котрогось представника лівої інтелектуальної традиції." Проте як мінімум одна така людина знайшлася. Розвідку рекомендую, попри кілька зауважень; Кирило Ткаченко зробив добру роботу.
Фемінізм проростає з того самого коріння, що і марксизм, а боротьба проти патріархату дуже сильно нагадує боротьбу з "капіталізмом" — адже хто з нас колись бачив живого "капіталіста" чи "патріарха"? Феміністичні заклики щодо винищення людства не викликають ніякої реакції з боку його сучасних послідовниць: Мері Дейл у своєму інтерв'ю "What is Enlightenment?" запропонувала шляхом "зачистки" зменшити кількість чоловіків до 10% від нинішньої, а Валері Соланс написала "Маніфест суспільства повного знищення чоловіків", і нічого, "це лише сатиричний твір".
Резюмую: мене однозначно зацікавив Сорос як особистість і я охоче почитав би його мемуари; було не зайве ознайомитись з його поглядами про відкрите суспільство, а от реформування глобального капіталізму — дуже сумбурна, важка для сприйняття та непослідовна частина. Тож я не можу порекомендувати цю книгу, оскільки вона є компіляцією інших праць і жодна з "трьох частин" не доводить "справу" до кінця, проте якщо ви таки захочете її прочитати, то час згаєте не так щоб дарма.
Гірш бен Борух — справжнє єврейське ім'я Грицька Кернеренка — порівнював України з нивою, порослою бур'яном русифікації, і "Якби виселить осот той / Пішла б рости вгору!.." Ці слова прихованим докором звучали тоді, звучать і досі. Оце і є корінь проблеми.
Тим не менш, Генрі Брандс навіть не починає ґрунтовно критикувати капіталізм, а його розуміння економіки, закодоване у фразі "великі компанії наживаються та мають великі прибутки, хоч і споживачам від цього користь, бо ціни падають", змушує досить поблажливо відноситися до побіжної критики капіталізму. Вона виглядає зовсім не агресивною та ідеологічно "зарядженою" — чи то данина моді, чи то невдалий стрижень для своєї оповіді.
Європейське суспільство цілком можна назвати "суспільством без втрат", убезпеченість життя в якому неймовірно зросла. Неможливою — бодай через абсолютне неприйняття громадськістю — тепер була би не лише завойовницька війна; неможливо, принаймні у Європі, помислити і про війну оборонну. Показовою є заява данського контингенту про вихід з Афганістану, аргументована тим, що "дана діяльність є небезпечною для життя" — дещо неочікувано як для професійних військових і нагадує Швейкове "Не стріляйте, адже тут люди!".
Книга Бреннана чудово витримує емпіричну перевірку досвідом України останніх років, тож попри більш ніж серйозні проблеми книги, я таки рекомендую її для ознайомлення. Тиранія «vox populi» мусить опинитися під питанням.
Праця Адама Кухарського вийшла буквально «науковою-популярною» в тому сенсі, що першу її частину можна швидше назвати «науковою», а вже друге більше схожа на «популярну».
Ця книга має все, щоб бути хорошою: цікавий матеріал, титулованого автора, доступну форму подачі, структурованість та послідовність, однак у неї чомусь не виходить. Формально, книга про статистику та прогнозування, ймовірності і невизначеність у повсякденному житті
Можна критикувати його погляди та ідеалістичне бачення світу, але сумління — ніколи. Я справді не погоджуюся з усіма його поглядами, але готовий померти за право їх висловлювати.
Нідерландському історику знову вдалося написати непересічну книгу про Європу, де знову йдеться про інститути та інституції. Вона доступна, добре написана і перекладена (якщо заплющити очі на численні друкарські помилки). Сама природа перетворень Євросоюзу робить працю застарілою одразу після її виходу, але менш інформативною та важливою вона від цього не стає. Однозначна рекомендація.
Володимир Кулик написав чудову книгу, яка повністю виконує поставлене завдання просвітити громадян про «прекрасне закордоння». Окремо підкупає стиль автора — приязний та поміркований, лаконічний та вичерпний водночас. «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь», як писав наш батько нації Тарас Григорович. Дуже рекомендую.
Американська журналістка написала чудову історію радше розважального характеру, і якщо подолати один з найжахливіших відомих мені перекладів на українську, то можна отримати купу задоволення. Хоч зараз і не до розваг, але колись орки на нашій землі скінчаться, тож рекомендую.
Московії знову пробачали все. Американця бездумно вважають црушником? Не біда, росіяни пережили Холодну війну, ми розуміємо їхню травму. Путін навмисне запізнився на кілька годин начебто через затори на дорогах? Нехай.
Лідери антивакцинаторів в масі своїй виявилися колаборантами, а підтримувана росією їхня діяльність наробила багато шкоди Україні. Прохав би не брати цю гидоту до рук. Давайте не ігнорувати «темну сторону» — тут, і не тільки, і завжди.
Постановка експерименту викликає лиш усілякі похвали, тоді як аналіз результатів відбиває дух свого часу.
Нехай американські дослідники й перебільшують загрозу справа, а художній елемент книги вимагатиме певної «знижки» від читача, позаяк дурнувата байка про грецького медіума перевершує навіть бейсбольні ідіоми, однак поза цими зауваженнями — це хороша, поміркована й гуманістична публіцистика, яку однозначно рекомендую.
Чудова книга про групу людей, які навчилися вишукувати її серед інформаційних завалів у відкритих джерелах.
Ця книга не така. Тут немає невиправданої віри у прогрес, хоча тут і йдеться про серйозні зміни, яких зазнає суспільство.
Ця книга - обґрунтування тези, що, для повноцінного розвитку і функціонування суспільства, держави в ролі «нічного сторожа» не досить. Важливою є і її соціальна функція, яка дозволяє згладжувати проблеми, породжені «сліпою рукою ринку».
Насправді завжди цікаво читати роздуми саме американських демократів. Вони наскільки впевнені, можливо навіть самовбивчо впевнені в демократії, що часто їхні думки та погляди виглядають наївними, рожевими, неможливими. Але вони дійсно вірять в це.
Текст про те як завдяки політикам-популістам Європи та Америки, світ знов зісковзує у бік авторитаризму