Біографії, мемуари
Книжка про ідеї — не як абстракції, а як живі рішення, які впливають на хід історії.
Це велика історія маленької людини про силу пам’яті та силу місця.
Людина здатна на набагато більше, ніж вважає
Я переконаний, багато людей що стикались із ним по життю, вважали його ще тим «засранцем».
Ця книга написано щиро та відверто тому цікаво читати. Найголовніше, що автор діляться не лише своїм особистим досвідом, а й - своїх товаришів та побратимів ліквідаторів, які із якими працював над ліквідацією катастрофи
Буду відвертим, на початку ця книга йшла у мене дуже туго. Початок історії, особливо певні ситуації у мене визивали гнів і навіть агресію. Почав читати цю книгу бо сподобалася анотація.
Мені книга сподобалася. Не лише простотою подачі, а й змістом. В ній Валерій Залужний постає не просто як героїчна постать. А як сильна особистість. Яка завжди зберігає позитив та посмішку, піклується про своїх підлеглих та друзів. Тому для мене він є зразком людяності в наш доволі не простий час.
Це мемуари директора ФБР Джеймса Комі — саме того хлопця, який у розпал передвиборчої кампанії Трампа проти Клінтон відкрив справу проти Гілларі щодо зберігання секретних документів. Як відомо, це стало однією з причин провалу її передвиборчої кампанії (і наголошую! Однією з причин 😅).
Це, звісно, далеко не перша моя книга про цей період історії та про цих двох кривавих тиранів. Проте хочу відзначити, що ця книжка дуже вдала. З безумовних переваг:
Зі своїм завданням книжка справилася. Я отримав повний і в нескладній формі зріз історії України від кінця Руїни аж до смерті гетьмана. Зміг отримати відповіді на більшість своїх питань
Класова зарозумілість освіченості обманула німецьку інтелігенцію — ніхто не вважав, що людина без вищої освіти, цей горлодер з пивниць, може чогось досягти. У 1934 році в будинку письменника у Зальцбурзі пройшов обшук — досі нечувана справа, кричуще порушення громадянських прав та свобод людини — Цвейг зрозумів, що це лише пролог майбутніх гонінь, і покинув Австрію назавжди, а вже за декілька місяців після цього його книжки почали привселюдно спалювати.
Книга не без мінусів: це пишномовний сторітелінг, тут годі побачити висновки, а історії часто підміняють фактаж. Читається вона як художня, що однаково може бути як плюсом, так і мінусом — я люблю лаконічніше, проте на смак та колір.
Ця книга не дозволить осягнути всю складність ізраїльського суспільства та розмаїття проблем, які поставали на шляху побудови єврейської держави. Так само поверхово змальована і персона Ґолди, проте навіть цього достатньо, щоб зрозуміти сталевий характер першої жінки-очільниці західної держави.
Цю книгу таки можна читати. Тут про Орвелла, про «Тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий», про Герберта Веллса, утопічну літературу та, зрештою, про брехню.
Книга залишає вельми приємні враження — спогади можна було б навіть назвати «душевними», якби від цього епітета так не тхнуло совєтскім чєловєком і його девіантною мораллю. Станіслав Улям — неординарний чолов'яга, його мемуари легко читаються та добре пасують літературі про Мангеттенський проєкт. Хороше поповнення полиць «наука» і «мемуари».
Цікаві моменти у книзі з'являються як тільки ідеологія поступається місцем реальним справам і безпосередній діяльності, проте вона написана для іншого. Рекомендувати не буду, хоча це краще, ніж нічого.
Хтось написав, що «Східно-західна вулиця» — книга про «невідворотність покарання», але одна позірно нейтральна примітка повністю це заперечує: «Алоїз Бруннер (1912-2010) — гауптштурмфюрер СС, один із соратників Адольфа Айхмана».
У фінальній промові Болтон не просто рекомендує, а навіть «практично зобов'язує» колишніх вищих посадових осіб писати про свою роботу, позаяк такі спогади «мають вирішальне значення для розкриття завіси для непосвячених».
Польський історик демонструє безпрецедентну ментальну стійкість під час мандрівки нетрями умовивертів та перверсій російської інтелігенції — цього специфічного утворення в структурі московського суспільства.
Ці мемуари писалися не задля самовихваляння чи піднесення одних українців за рахунок інших — метою було навчити майбутні покоління правдою, бо «сентиментальними казками про геройство ми не навчимо молоде покоління боротися успішно за волю»
Українець, європеєць, шляхтич, дипломат, інтелектуал, моральний авторитет, ідеолог, організатор, мислитель, лицар. Титан, що відцурався би усіх перелічених титулів, окрім першого. Це приязна та упереджена праця — гідне вшанування велета із випаленими дощенту легенями. Обов’язково до прочитання.
Спогади Андрія Шкуро — не стільки українська історія, як матеріал для постколоніальних студій російського імперіалізму, та здатні зацікавити і ширше коло читачів.