Близький Схід без спрощень

• Автор: Крістофер Філліпс
• Назва: "Поле Бою. 10 конфліктів, які пояснюють новий Близький Схід"
• Видавництво: "Стилет і Стилос"

Я радий, що в нас почали з’являтись масові видання про Близький Схід і Схід загалом.

Вже десятки років ми дивимось і читаємо новини про безкінечні арабо-ізраїльскі та ірано-іракські війни, постійно США з Росією там щось мутять, раз на сезон відбуваються військові перевороти, тривають затяжні громадянські війни, звучить купа незрозумілих термінів – суніти, шиїти, ІДІЛ і Талібан, постійно на слуху Сектор Газа і Афганістан.

Коротше, куди не глянь на Схід – скрізь хаос, війна і розруха.

Як у тому всьому розібратись? Якщо не прикладати зусиль – ніяк. 

Близький Схід  -це дійсно непросто, і спробувати розібратись – це як вперше взяти в руки кубик Рубіка. Хочеться покласти його подалі вже через 10 секунд, бо починає дратувати.

Я сам почав щось читати, можливо навіть розуміти, хіба останній рік, до цього для мене існував тільки Єгипет та Ізраїль, все інше було однією суцільною країною з зеленим прапором і півмісяцем.

Якщо у вас, так само як і в мене є проблемка – ви занадто європоцентричні та не розумієте, хто кого стріляє на Близькому Сході – ця книга для вас.

Що в ній хорошого?

По перше, чітка структура. 
Книга поділена на 10 розділів, кожен з яких присвячений конкретній країні, від відносно знайомих типу Сирії чи Єгипту, до зовсім екзотичного (для мене)  Ємену чи невизнаного Курдистану.

Читаючи ці розділи, я добре зрозумів застереження автора на початку книги: 
Не треба на Сході зводити все до нафти і релігії. Уявляти Близький Схід лише через ці дві категорії – це все одно, що уявляти війну України і Росії через Донбасс.

Це неприпустиме спрощення на межі з брехнею.

Попри те, що сюжети подій в багатьох країн схожі – авторитарна багаторічна влада, революція, створення кількох паралельних урядів чи угрупувань, громадянська війна, втручання США, Росії, Туреччини та інших країн – але внутрішні процеси, деталі, стосунки в більшості країнах різні, навіть унікальні.

Нам складно уявити Близький Схід, бо він (за виключенням кількох країн) так і не став національним. 
Там все ще громадянська ідентичність – другорядна, по відношенню до кланової, релігійної чи територіальної.
 
Тому коли чи чуєте про громадянську війну в умовній Лівії – це не війна одних політичних лівійців проти інших. Це складна мішанина кланових, політичних та релігійних ідентичностей, міксована боротьбою за владу, ресурси та зовнішню підтримку.

Ще один важливий аспект цієї книги – це аналіз «зовнішніх» чинників.

Крістофер Філліпс добре показує, як після будь-якого коливання повітря десь в умовному Каїрі тут же з’являються місцеві та світові «гегемони» - США, Росія, Туреччина, Саудівська Аравія, Катар та інші.  
Ці країни часто є тими, хто через власні фінансові та політичні ігри підтримують вогонь окупацій, переворотів  та громадянських воєн.

Великі розділи присвячені проблемам Палестини, Курдистану та країнам Африканського Рогу, це розділи, які були для мене особисто найцікавішими.

Що у висновку? 
Складно сказати. 
З розповідей автора напрошується думка, що Близький Схід ще не скоро заспокоїться, і туристичних подорожей до Пальміри найближчі десятиліття очікувати не варто.

Але як би там не було, цей регіон – один з найбільш значимих для світової геополітики, і поки що Україна цього не розуміє. 
Сьогодні саме ми – українці – є найбільшими європоцентристами, які дивляться тільки ра Захід. 
З одного боку – це добре. 
З іншого – тоді не треба ображатись, що Іран, Індія чи Єгипет роблять не те, що нам хочеться.

А книгу Крістофера Філліпса придбайте і почитайте. Стане зрозуміліше, гарантую.