"Соросята" більше не в тренді — антиукраїнська пропаганда дубінських, бужанських, шмаріїв і портнових

"Соросята" більше не в тренді — антиукраїнська пропаганда дубінських, бужанських, шмаріїв і портнових зробила свою чорну справу, і тепер ми маємо уряд з чиновників Януковоча.

Проте, ознайомитись з поглядами великого та жахливого Джорджа Сороса ніколи не пізно, хоч актуальність і знизилась.

Обкладинка книги говорить більше, ніж здається, і окреслює структуру книги з трьох частин:

• перша — про самого Сороса та діяльність його фундацій;
• друга — філософія "відкритого суспільства";
• третя — ідеї реформування глобального капіталізму.

Перша частина водночас і перша за цікавістю — особливо, про буремні часи розпаду Совєцького Союзу:

у фокусі уваги Сороса виключно Росія, яку за кілька років після розпаду спіткав дефолт. Українська Вікіпедія гордо повідомляє, що "Джордж Сорос є послідовним критиком Росії" — одразу видно, що це писала людина, яка самого Сороса ніколи не читала, і зробила висновки виключно по газетних заголовках. Послідовності у Сороса мало — навпаки, у дефолті Росії 1998 року та подальшому розвороті дупою до Заходу Сорос вбачає вину виключно самого Заходу, котрий, мовляв, не підставив Мордору плече, коли той потребував допомоги. "Уявіть, наскільки краще відносились би до Заходу в Росії, якби МВФ годував росіян в часи голоду", каже фінансист, і розповідає, як його фонд роздав в ті часи по $500 40 000 найкращих російських вчених, що стало вельми успішною акцією.

Звинувачення Заходу

Тема звинувачення Заходу та, особливо, США в усіх бідах людства проходить червоною ниткою крізь книгу — Сорос навіть заявляє, що "Теперішня одностороння позиція США становить найбільшу загрозу миру і процвітанню у світі". Так, книга датується 2000 роком, проте описи тодішніх ізоляціоністських настроїв Сполучених Штатів на диво добре пасують нашому часу — ці самі твердження цілком могли бути написані про політику Трампа. Висловлювання, що "США перетворилися на найбільшу перепону на шляху до встановлення верховенства права в міжнародних відносинах" вражають короткозорістю, а заява, що "Путін будуватиме сильну владу на почутті розчарування і приниження, яке відчули росіяни, коли просили про допомогу" взагалі нині звучить як виправдання тероризму, вбивств і окупації, які творить цей народ в Україні. Скажену собаку, яка кусається, треба присипляти, а не давати їй гранти і вчити лібералізму.

Філософія "відкритого суспільства" спирається на однойменну працю Карла Поппера, чиїм учнем і був Сорос.

Відкритому суспільству потрібен ворог, і ним стає "ринковий фундаменталізм", який "становить більшу загрозу, ніж соціалізм та комунізм, адже ці ідеології цілком дискредитовано".

Знов-таки, пам'ятаємо про дату написання книги, і посміхаємось з передбачливості пана — в Америці комуніст Берні Сандерс ніздря в ніздрю йде з Байденом на праймеріз, а міленіали, ці прекрасні діти нового часу, захоплюються соціалістичними ідеями, хоч і дупля не ріжуть, що це.

Наріжним каменем розуміння відкритого суспільства є поняття рефлексивності — здатності наших поглядів змінювати реальність, яку вони мають описувати. Говорячи про рефлексивність, Сорос і сам відтворює її, коли пише, що "Україна має сумну репутацію корумпованої країни." Все так, звісно, має, але з висоти 2020 року мені видається, що оці самоповторювання про Україну як корумповану країну зробили для її корумпованості більше, ніж, власне, реальні прояви корупції. Принаймні, ці самоповторювання стали одним з основних наративів ворожої антиукраїнської пропаганди 2014-2019 років, яка миттю припинила волати про корупцію після 21 квітня 2019 року, коли кловна обрали президентом. Дуже наочний приклад рефлексивності.

Однак, мене підкупила не точність та актуальність поглядів, а його людські чесноти: Сорос вельми щирий та охоче визнає власні помилки — наприклад, недооцінку технологічних змін в кінці 90-их, коли його інвестиційний фонд втратив майже $3 млрд, чи коли він помилково пророчив крах глобальної фінансової системи у 1998 році на хвилі дефолту Мордору та Азійської фінансової кризи. Зазвичай лівацькі погляди поверхові, нікчемні, лицемірні та агресивні — візьмемо ми колишнього президента Перу чи кембриджського прохфесора — погляди Сороса не мають нічого з цим спільного, його філософія явно глибша, а вчинки говорять самі за себе, тож слова не розходяться з діями. Врешті, Сорос має повне право витрачати зароблені гроші на просування певних ідей, як кожен з нас має можливість трудовою гривнею підтримувати свої. Це — чесна гра.

Сорос видається ще тим консерватором, з уточненням, що йдеться про консерватизм англосаксонської, а не континентальної, традиції. Судіть самі: Сорос "не заперечує капіталізму як такого" та повністю визнає ринковий механізм як такий, що найповніше розкриває творчу енергію людини та дає свободу вибору. Він зазначає, що "скасування обмежень і залучення мотиву збагачення здатне відпускати на волю творчу енергію", а "державне втручання справді завжди призводить до негативних наслідків", тож це наближає його до австрійської школи економіки. Самого Фрідріха Гаєка він згадує як щирого прихильника відкритого суспільства, щоправда, додає, що його погляди довели до крайнощів ті самі "ринкові фундаменталісти". Сорос навіть викриває грантоїдів, коли каже, що "деякі НДО (недержавні організації) перетворились на комерційні підприємства: вони отримують дохід, обстоюючи певну позицію".

Неодноразово підіймається питання кризи цінностей внаслідок занепаду традиційних інститутів і авторитету — "діапазон можливостей виявився надміру широким, щоб забезпечувати дисципліну, необхідну для художньої творчості, а існування суспільних цінностей та моральних приписів ставиться під сумнів". Цінності, свобода особистості, ринковий принцип — яких вам ще доказів не вистачає?

Світогляд Сороса

Він повністю ігнорує національний елемент, аж настільки, що війну на Балканах змальовує як "конфлікт, який точився не між сербами, хорватами та боснійцями, а між відкритим та закритим суспільством". Він старанно оминає злочини сербів, і весь свій "гнів" спрямовує на Хорватію, де навіть довелось змінити керівництво місцевої фундації, бо суспільство криво дивилось на тих, хто хотів зберегти єдність Югославії. Хорватії дісталось за прихильне ставлення Європи через релігійну та історичну близькість, а Європа і США ж винні в усіх бідах. Звинувачування Заходу в усіх бідах людства і нещасної Росії не дозволили Соросу зробити коректні висновки — він не окреслив Україну, як гарячу точку натомість пророкував, що "вибухнути" може Ферганська долина, Кашмір чи Тайвань.

Резюмую:

Мене однозначно зацікавив Сорос як особистість і я охоче почитав би його мемуари; було не зайве ознайомитись з його поглядами про відкрите суспільство, а от реформування глобального капіталізму — дуже сумбурна, важка для сприйняття та непослідовна частина. Тож я не можу порекомендувати цю книгу, оскільки вона є компіляцією інших праць і жодна з "трьох частин" не доводить "справу" до кінця, проте якщо ви таки захочете її прочитати, то час згаєте не так щоб дарма.

Дякую за увагу.