«Крихкість інтернет-покоління»

Американські виші сильно полівіли, відколи туди почали вступати зумери:

До 2017 року ліві групи вже вп’ятеро частіше за правих намагалися скасовувати запрошення «контроверсійних» гостей. 

Політичні погляди викладачів змінилися ще красномовніше: звичне для XX століття співвідношення двох лівих на одного правого 2011 року сягнуло п’яти до одного, у гуманітарних науках — десяти до одного, а в психології на одного червонокнижного консерватора приходилося цілих сімнадцять (!!!) лівих лібералів. 

«Крихкість інтернет-покоління» — майже обов’язковий додаток до «Цинічних теорій», що викриває їхній руйнівний вплив на західну молодь та освітнє середовище.

Не те щоб автори переймалися занепадом консервативних поглядів — самі вони «жодного разу не голосували за республіканців». «Воно і видно»: переконливий власний діагноз не завадить спробам «балансувати» полівіння примарними загрозами «справа». Масовому насиллю антифа протиставлять навіженого «білого супремасиста» Шарлотсвілла, а насильницьким студентським протестам — тролінг «правих» в соцмережах та образливі наліпки у кампусах, що все вкупі нагадує порівняння терору в Совєтському Союзі з маккартизмом — мовляв, «в нас теж n-word’ів лінчують».

Звісно, не оминула ця біда і Лук’яноффа з Гайдтом: маккартизм вони згадають в одному реченні з «показовими сталінськими судами», та не менш конформно для західних лібералів поважно відгукнуться про російського фашиста Солжєніцина.

Паралелі навівають не лише такі недолугі порівняння — кризу у вищій освіті спричинили до болю знайомі «благі наміри» соціальної справедливості, коли побудова кращого світу для студентів вимагає жертвувати свободою слова та незгодними з панівною доктриною людьми.

Реверанси щодо «правого радикалізму» зрозумілі — перепустка на сцену до широкої публіки, однак пугало правих лиш розмиває фокус проблеми та ще й суперечить висновкам, що «прихильні свободі слова “старші ліберали”» зіштовхуються з «молодшими, що схильні до обмежень заради інклюзії».

Лук’янофф та Гайдт — ті самі «старші ліберали», котрі водночас «не критикують» інтерсекційні теорії, які спричинилися до крихкості зумерів, підтримують соціальну справедливість та боротьбу проти расизму та сексизму, проте передовсім поважають першу поправку про свободу слова, думки та зібрань — для всіх, а не лише для «правильних» меншин чи обраних категорій «пригноблених». Говорить та показує очищена від бернісандерсів та окасіо-кортесів центристська фракція Демократичної партії Сполучених Штатів Америки!

Середовище вищої освіти як лакмусовий папірець виявляє бентежну тенденцію, коріння якої ховається десь глибше:

Показники депресій та тривожності різко зростають якраз напередодні полівіння у вишах, надто — для жіночої статі, та й саму зміну політичних поглядів можна назвати виразно жіночою — розрив за статтю, коли жінки мають лівіші погляди, ніж у чоловіків, збільшився від 6 пунктів у 2011-му до 12 у 2016 році. Виші не спричиняють проблему, а лише реагують на потреби покоління, вихованого в умовах «культури віктимності», котра прирівняла емоційний дискомфорт до фізичної небезпеки, трайбалістської «політики ідентичності» та інтенсивного батьківства. 

Автори малюють розлоге полотно: гіперопікувана молодь потрапляє до полівілого академічного середовища та стикається з суспільною контрреакцію у вигляді рудого президента, що запускає самопоглиблювану спіраль проблем, кінця краю яким не видно.

Свою лепту внесло ще й перетворення освіти на багатомільярдну галузь, де до студентів ставляться як до клієнтів, котрих конче потрібно обслужити на найвищому рівні, тож якщо «сніжинки» вимагають попереджень про тригери, «безпечних просторів» та викреслення лекцій на «неоднозначні теми», то так тому і бути — адміністрація охоче задовольнить любих клієнтів.

Спроба охопити зміни ідеологічного клімату та суспільно-політичного життя, парадигму виховання та вищу освіту сильно фрагментувала працю, однак її вдається щонайкраще подати завдяки добре припасованій, послідовній та підбадьорливій розповіді.

«Крихкість інтернет-покоління» особливо втішила би дітей, якби лишень вони таке читали, адже поради авторів наче медом намазані для наймолодших: мінімум домашніх завдань у молодших класах, більше свободи та [вільних] ігор, менше батьківського диктату і вказівок, трохи помірного ризику, й навіть гаджетами повністю не забороняють користуватися, якщо йдеться не про соцмережі та обмежитися двома годинами на день. Ще й з непотребом гратися рекомендують!

Так більше жити не можна — керівники поліції радять не полишати нагляд за дітьми до шістнадцяти (!) років, а штат Юта [змушений був] прийняти закон про «вільне виховання дітей», щоб захистити право дітей гратися без нагляду та їхніх батьків від перегрітих опікунів, котрі тривожать поліцію щоразу як бачать дітей не на прив'язі.

«Крихкість інтернет-покоління» — книга про «проблеми першого світу», що визнають й самі автори:

«Надмірний захист — це проблема прогресу», коли на фоні загального покращення умов життя люди починають перейматися дрібними й дріб’язковими неприємностями. На відміну від загальнішої проблематики «Цинічних теорій», політичний дисбаланс та збідніння академічного середовища Сполучених Штатів Америки Україні не відгукуються, адже вища освіта в Неньці — велика жомова яма з лептонними жерцями на варті. 

Можемо лиш завидувати першому світові зі своїм убозтвом, коли міністерство очолює плагіатор, на катедрах викладають потворні російські агенти-вербувальники, прохфесори не здатні балакати державною, а президент заявляє, що війна дозволила «перерости проблему плагіату».

Втім, проблеми покоління Z на Заході можуть виявитися значно ближчими Україні: опитування щодо російської агресії в березні 2022 року демонстрували гігантський розрив за віковою ознакою — тоді як серед вікової групи 65+ 92% респондентів прихильні до України, лише 56% групи 18-29 симпатизують нашій державі.

Займенники важливіші за підтримку справді пригноблених.

Нехай американські дослідники й перебільшують загрозу справа, а художній елемент книги вимагатиме певної «знижки» від читача, позаяк дурнувата байка про грецького медіума перевершує навіть бейсбольні ідіоми, однак поза цими зауваженнями — це хороша, поміркована й гуманістична публіцистика, яку однозначно рекомендую.