Росс розробляв «теорію подій»

Рональд Росс видалив слинні залози інфікованих комарів, де виявив малярійних паразитів, та отримав за вивчення малярії другу в історії Нобелівську премію з медицини, проте свої дослідження на цьому не припинив. Росс мріяв встановити загальні закони епідемій, і не лише епідемій захворювань, його плани були ширшими.

Росс розробляв «теорію подій», за допомогою якої можна описати, як певна кількість осіб, охоплена певним явищем («інфекцією»), може змінюватися в часі. Він визначив, що епідемії матимуть вигляд «видовженої літери S». На початку кількість уражених зростає експоненціально, та з часом зростання сповільнюється й вирівнюється, адже кількість сприйнятливих зменшується.

Це стосується зараження не лише хворобами, а розповсюдження телевізорів, мобільних телефонів і взагалі «інфікування» будь-якими новими ідеями чи явищами. Россовим планам завадила Перша світова війна; його методи набули популярності лише за кілька десятиліть. Росс не встиг побачити, як малярія повністю зникла на європейському континенті — останній випадок зафіксували у 1975 році.

Математик Клаус Дітц увів в епідеміологічну теорію поняття «репродуктивного числа» або «індексу репродукції», скорочено — R.

R означає середню кількість нових інфікувань, яких можна очікувати від пересічної зараженої особи. R — особливо корисний показник, бо повідомляє величину можливої епідемії. Якщо R менший за одиницю, то кожна інфікована особа в середньому спричинить менш ніж одне додаткове зараження. Отже, з часом кількість випадків знижуватиметься. А якщо R більший за одиницю, то рівень інфікування зростатиме, що спричинить велику епідемію. R грипу коливається на рівні 1-2. Вірус SARS у 2003 році мав R, що дорівнював 2-3. У віспи R дорівнював 4-6, у вітрянки — 6-8, а для кору R становить в середньому 20 (!) нових інфікувань. Вірус кору надзвичайно стійкий, і залишається в кімнаті, навіть якщо інфікований чхнув тут кілька годин тому.

Число R дозволяє дізнатися, наскільки швидко зростатиме епідемія, а ще — скільки людей потрібно вакцинувати для контролю над інфекцією. Наприклад, для інфекції з R=5, як у віспи, потрібно вакцинувати 80% населення. Без вакцинації кожна особа заразила б п'ятьох інших, а при 80% вакцинації — лише одну особу. Для кору з його R=20 слід вакцинувати 19 з 20 осіб, тобто понад 95% популяції. Цей відсоток відомий як «пороговий рівень колективного імунітету», за якого інфекція більше не зможе успішно поширюватися.

Розповсюджені спалахи не конче чітко слідують індексу репродукції, за яким вони мали б приблизно однаково зростати в кожному наступному випадку. 1997 року група епідеміологів запропонувала «правило 20/80»: як вони з'ясували, для таких захворювань, як ВІЛ і малярія, 20% випадків спричиняють 80% подальшого зараження. Вірус SARS у 2003 році також чітко слідував цьому правилу суперпоширення. SARS спричинив понад вісім тисяч випадків і кілька сотень смертей та коштував економіці понад $40 мільярдів.

На початку 1960-х американський математик Вільям Ґоффман припустив, що обмін інформацією між науковцями відбувається подібно до епідемії. Від теорії еволюції Дарвіна до законів динаміки Ньютона й психоаналізу Фройда — нові концепції «інфікують» «сприйнятливих» науковців, котрі з цими ідеями контактують. 2005 року група вчених вирішила дослідити розповсюдження діаграм Фейнмана в науковому середовищі.

Результати показали, що ідея справді заразна:

На початку індекс R становив близько 15 у США, а в Японії, де в післявоєнний період потужно розвивалися дослідження фізики елементарних частинок, індекс репродукції сягав цілих 75. Розповсюдження діаграм Фейнмана нагадує захворювання, яке шириться повільно й невпинно: ідею приймали через її довготривалість, а не завдяки надзвичайній щільності контактів між вченими.

Люди — соціальні істоти, тож передаватися можуть і явища зовсім іншого типу. 2007 року лікар Ніколас Хрістакіс та соціолог Джеймс Фаулер опублікували статтю «Поширення ожиріння у великій соціальній мережі за 32 роки». Автори виявили, що ожиріння може поширюватися поміж друзів з можливою ланцюговою реакцією впливу на друзів друзів та друзів друзів друзів.

Згодом автори простежили декілька інших форм соціального зараження — куріння, щастя, розлучення й самотності. Виявилося, що вони також можуть поширюватися через соціальні контакти. Статтю безжально розкритикували, та й встановити чіткий причинно-наслідковий зв'язок у таких явищах дійсно складно, та схоже, що речі на кшталт ожиріння, куріння та щастя справді можуть бути «заразними». Наприклад, люди схильні кидати курити, якщо так вчинило багато людей з їхнього оточення.

1974 року Девід Філіпс зробив важливий висновок про висвітлення самогубств у пресі: коли газети публікують на першій сторінці статтю про самогубство, кількість подібних смертей у відповідній місцевості одразу зростає. Дослідники зауважили десятивідсоткове зростання випадків самогубств через кілька місяців після смерті актора Робіна Вільямса, до того ж, саме серед чоловіків середнього віку, і саме таким способом, який використав Вільямс. Щось подібне відбувається й з масовими вбивствами: у результаті соціального зараження до кожного випадку стрілянини додаються ще два.

Соціолог Ендрю Папахрістос дослідив всіх заарештованих у Чикаго з 2006 до 2014 року, загалом 462 000 осіб, та відтворив ланцюжки передавання насильства від одного випадку до наступного. Виявилося, що на кожних сто загиблих відбувається шістдесят три подальші напади, які неможливо пояснити іншими факторами. Таким чином, індекс репродукції збройного насильства становить приблизно 0.63, тож насильство з часом затихає — більшість спалахів не викликає подальшої передачі насильства. Проте деякі виявляються суперпоширювальними — один із спалахів спричинив майже п'ятсот поєднаних між собою сутичок.

США є дуже нетиповою країною, коли йдеться про зброю: молоді американці мають у 50 разів вищий ризик загинути під час стрілянини, ніж їхні ровесники в інших країнах із високим рівнем прибутків. Медіа схильні зосереджуватися на масових сутичках із використанням вогнепальної зброї, та проблема набагато ширша. 2016 року випадки масової стрілянини складали лише 3 (три) відсотки причин загибелі від зброї. Натомість наявність зброї в домі підвищує ризик не лише убивства, але й самогубство. Дві третини смертей від зброї в Америці є результатом суїциду.

Легкий доступ до смертельних можливостей може стати вирішальним, коли виникає імпульсивний порив. 1998 року у Великій Британії змінили форму продажу парацетамолу — із пляшечки на упаковки блістерів, які містили до 32 таблеток. Необхідність додаткових зусиль, щоб проковтнути багато пігулок, стримувала людей: протягом десяти років після введення таблетованої форми кількість смертей від передозування парацетамолом зменшилася на 40%.

Стимули змінюють поведінку людей:

1980 року в Західній Німеччині носіння шоломів для мотоциклістів стало обов'язковим. Протягом наступних шести років кількість крадіжок мотоциклів зменшилася на дві третини. Причина проста: незручність. Тепер крадіжку доводилося планувати заздалегідь — і мати шолом під рукою. Подібні правила запровадили у Великій Британії та Нідерландах, і там теж рівень крадіжок різко впав.

Інтернет створює нові способи вивчення механіки розповсюдження. Ті, хто працює з інфекційними захворюваннями, найчастіше не можуть навмисне заражати людей, щоб подивитися, як поширюється інфекція, а от в інтернеті можна відносно легко слідкувати за процесами «зараження». У 2011 році дослідники виявили, що люди найчастіше діляться статтями, які викликають сильну емоційну реакцію. Це стосувалося як позитивних емоцій (наприклад, захоплення), так і негативних (як-от злість). А от статті, що викликали так звані «деактивуючі» почуття (наприклад, сум), розсилали рідше. Погані новини для «нормального» контенту, однак вчені акцентували: емоційний зміст статей пояснює лише 7% розбіжностей, решта 93% пояснюється чимось іншим.

BuzzFeed — інтернет-ЗМІ, яке спеціалізується на генерації вірусного контенту, назвали «найсоціальнішим» постачальником фейсбучного контенту у 2013 році: їхні матеріали отримували найбільше вподобань, коментарів та поширень серед усіх організацій. Та навіть засновник BuzzFeed визнав: гарантувати заразність контенту вкрай важко. Коли потрібно поширити якусь ідею, щоб «підірвати мережу», потребуємо і особливо впливових, і надзвичайно сприйнятливих людей. Однак таких людей доволі небагато: дуже впливові зазвичай не надто сприйнятливі, а дуже сприйнятливі — не впливові.

Потенційна заразність онлайн-контенту також має певні межі: індекс репродукції найпопулярніших фейсбучних трендів 2014-2016 року становив близько 2. Це слугує нагадування про те, які все ж заслабкі інтернет-спалахи порівняно з біологічними вірусами: навіть найпопулярніші фейсбучні дописи вдесятеро менш заразні, ніж кір.

Висновки:

Праця Адама Кухарського вийшла буквально «науковою-популярною» в тому сенсі, що першу її частину можна швидше назвати «науковою», а вже друге більше схожа на «популярну». Та й загалом протягом книги науковий та популярний вміст нашинковано та перемішано аж занадто щільно: відокремити одне від іншого часом не так просто.

Кухарський малює широку картину застосування законів зараження — від біологічних вірусів та інфекцій до комп'ютерних, інформаційних, і навіть культурних «вірусів» у формі народних казок. Теорія ця ширша ніж може навіть сказати сам автор: приміром, у книзі «Наркономіка» Том Венрайт описує схожий ефект — люди найчастіше починають споживати заборонені речовини у компаніях, з друзями та знайомими.

«Закони зараження» — вкрай толкова книга, яка в доступній формі добряче розширює розуміння поширення вірусів. Не так багато книг можуть виявитися настільки актуальними в цей час, тож маємо змогу з користю провести ці локдауни.

Сміливо рекомендую.