Біографії, мемуари

Ці мемуари писалися не задля самовихваляння чи піднесення одних українців за рахунок інших — метою було навчити майбутні покоління правдою, бо «сентиментальними казками про геройство ми не навчимо молоде покоління боротися успішно за волю»

Українець, європеєць, шляхтич, дипломат, інтелектуал, моральний авторитет, ідеолог, організатор, мислитель, лицар. Титан, що відцурався би усіх перелічених титулів, окрім першого. Це приязна та упереджена праця — гідне вшанування велета із випаленими дощенту легенями. Обов’язково до прочитання.

Спогади Андрія Шкуро — не стільки українська історія, як матеріал для постколоніальних студій російського імперіалізму, та здатні зацікавити і ширше коло читачів.

Проникливі спостереження за совєтизацією могли б дістати назву поглинання цивілізації пихатою на неї пародією, підрихтованим соціалістичною пропагандою месіанським російським імперіалізмом, лишень авторська метода радикального уникання оцінних суджень та упереджень полишає спогади наодинці з відкритим фіналом.  

Саме у «Росії» об’єднує двох західних європейців, автора і об’єкта його дослідження, адже «там, де інші бачили «Радянський Союз», де Ґолль бачив "Росію"» — єдиного разу він згадує Україну у листі «любій "maman"», де йшлося про те, що Гітлер не зупиниться, якщо «дозволити йому завоювати Центральну Європу й Україну». That aged well з незначними виправленнями.

Після війни: «Чинною була та сама виборча система, що й на попередніх виборах і партія, яка лише кілька років тому довела країну до прірви, мала такі ж конституційні права, як і ті партії, прихильники яких ціною власною крові захистили країну від руїни»

Хуцпа - раніше знав тільки одне, негативне значення цього слова: цинічна, нахабна брехня.
Виявляється є інше, не таке однозначне - зухвалість, нахабство, відвага.

Психологічний детектив, інтелектуально високоякісна розвідка, доступна, попри кокетування «фейковістю», «контентом» і «інклюзією» поряд із «еґонаративом», «текстуальною проєкцією» і «дискурс-аналізуванням», жива сторінка української історії — прекрасна у будь-якій іпостасі праця. Настійливо рекомендую не оминати.

Та з часом я почав ставити питання: чи є історичним життя людини, яка прожила життя, боролась за щось, але не потрапила на сторінки підручників чи кадри кінохроніки? 
Чи є історичним життя людини, що не загинула за цю історію?

Ця біографія Івана Вовчука - можливість не лише дізнатися про життя одного з діячів українського націоналістичного руху, але й загалом краще зрозуміти історію минулого століття.

В устах Тоні «корпоративна культура», «якість обслуговування клієнтів», «турбота про розвиток персоналу» не здаються нудними абстракціями.

Але можна залишити у цьому світі її максимально правдивий образ. Володимиру Федорину це вдалося