Життя має бути цікавим не лише на роботі, а й поза нею
Річард Фейнман — не просто Нобелівський лауреат, фізик, учасник проєкту Манхеттен і реформатор викладання.
Це людина, яку несли вперед нескінченна цікавість і ген дослідника, що виходив далеко за межі лабораторій. Він розкривав сейфи, вчився грати на бонго, фліртував із мистецтвом, не визнавав авторитетів (особливо псевдонаукових), і при цьому — будував світову фізику. І я переконаний, багато людей що стикались із ним по життю, вважали його ще тим «засранцем»
Книжка — це набір історій із життя, які читаються легко, весело і часом дуже глибоко.
Тут і про розробку ядерної бомби (так, без пафосу, але з сумнівами), і про викладання в Caltech, і про нобелівську премію, яку він… не дуже хотів. І — мій улюблений розділ — про американську систему затвердження шкільних підручників. Сміх і сльози.
Чому читати? Бо це:
- Книжка про науку, написана без жодного формулу, але з величезною любов’ю до мислення.
- Один із найкращих прикладів того, як можна бути генієм без пихи.
- Нагадування, що життя має бути цікавим не лише на роботі, а й поза нею.
- І просто класний спосіб провести кілька вечорів у компанії іронічного і дуже живого співрозмовника.
Єдине уточнення: якщо теми фізики, наукового середовища або американської освіти вам не близькі — це може бути не ваша історія. Але якщо близькі — насолодитеся.
А ще це гарна профілактика снобізму. Бо Фейнман показує: навіть будучи нобеліантом, можна залишатись нормальним (хоча трохи божевільним) дядьком.
І це прекрасно.