Габсбурзька імперія перед Першою світовою — це золоті часи надійності
Габсбурзька імперія перед Першою світовою — це золоті часи надійності.
Той, хто володів статком, міг точно підрахувати, скільки відсотків річного доходу той принесе, а службовець точно знав, коли отримає підвищення чи піде на пенсію.
Австрійська монархія не досягла значних успіхів ні в політиці, ні у військових операціях, тож національна гордість зосередилась на культурі та мистецтві. Фанатизм до мистецтва охоплював усі верстви.
Запал у молодих людей — як інфекційне захворювання, воно передається одного до іншого: молодь читала, "читала все, що потрапляло до рук". Кожен намагався знайти в собі крихти якогось з талантів — це була особлива художня атмосфера, коли будь-яке фізичне заняття здавалось марною тратою часу. У цій напруженій літературній пристрасті, пише Цвейг, ми рано здобули здатність критично мислити і аналізувати — фанатизм шкільного часу, коли жили лише очі та нерви, отруїв мою кров пристрастю до духовного.
"Найтемніші часи перед світанком" залишмо літературі, а в реальному житті все з точністю до навпаки — найсвітліші часи передували катастрофі:
Віра у світле майбутнє Європи ніколи не була такою сильною, як напередодні Першої світової. Економіка міцніла, нові відкриття відкривали нові можливості, зростав рівень життя в усіх сферах, а світ ставав "пласкішим" — якщо раніше подорожували лише обрані, то тепер навіть банківські клерки та дрібні ремісники подорожували Францією та Італією.
Здавалось, усі фактори були проти війни: соціалістична партія, католицькі угрупування, бізнес та інтелектуали — зрештою, існувала "простодушна віра в розум, що він в останню мить перешкодить безумству". Навіяло усю гамму відчуттів, які передували виборам 21 квітня 2019 року, коли простодушну віру в розум українського народу, котрий в останню мить схаменеться і перешкодить прикольному безумству, той самий нарід успішно домножив на нуль, дякую, дуже дякую.
Перша світова відрізнялась від Другої тим, що тоді ще вірили авторитетам та слову — вірили всьому, що написано — тому так сильно буяла пропаганда, і Цвейг, принциповий противник війни, опинився у "внутрішній еміграції". "В еміграції не так важко жити, як самому в своїй країні" — українці не по паспорту добре зрозуміють сенс цієї фрази ось вже рік як.
Цвейг пише, що "сучасникам не дано розпізнати тих важливих течій, які відзначають їхню епоху", і наочно ілюструє це своїм відношенням до Росії. Українська Вікіпедія, як завше, живе окремим життям з рожевими єдинорогами, коли пише про критичне сприйняття Цвейгом Совєцької держави, адже він сам називає російську (не совєцьку) революцію такою, яка "уникала насилля", а Росію після війни "завдяки нечуваній раніше діяльності більшовиків" визнає "найпривабливішою країною". Звісно, тут не може бути й натяку на Україну, адже йдеться про "імперію, де правив пролетаріат" — скільки б там українські тілєхктуали не розпинались про державність УСРР. Поблажливе відношення до Совєцького Союзу, тюрми народів, проростає на фундаменті міту про "загадачную русскую душу", який Цвейг всотав з творів Дастаєвскава та Льва Талстова. А як він захоплюється Максімам Горькім — це щирий дитячий-щенячий захват персоною, яка снізашла до написання передмови для його книг російською.
Яке там критичне відношення? Під час відвідин Совєцької Росії Цвейгу демонстрували, як комісари водили селян та робітників дивитись Рембрандта та Тиціана, а в школах у дітей на партах лежали книжки Гегеля та Сореля, і він щиро захоплювався цими потьомкінськими дєрєвнями. Від захоплення комунізмом його врятував лист таємничого незнайомця, який повідомив, що все те, що він бачив і куди його водили — обман, театр і бутафорія. Лише тоді Цвейг збагнув, що йому жодного разу не випадало поговорити з кимось невимушено наодинці. Така от "еволюція" поглядів, але відвертість знаменитого письменника робить його вищим за будь-яку критику.
Міжвоєнна Австрія була дивною державою, до існування якої її саму примусили.
Країну розривав голод, інфляція, не було ні вугілля, ні шкіри. Повоєнне покоління відкинуло абсолютно все і бунтувало, екстравагантне і загадкове переживало золоті часи — окультизм, спіритизм, хіромантія та антропософія; морфін, кокаїн та героїн мали величезний попит, а політика скотилась до двох можливих крайнощів — комунізму та фашизму. Німецька вакханалія, як і інфляція, перевершили австрійську — Берлін перетворився на Вавилон, бо німці поставили догори дриґом усю свою величезну енергію та педантизм. Це була жахливо неприродна божевільня — німці мстились Веймарській республіці не за те, що та трохи приборкала їх свободу, а, навпаки, за те, що вона її надто відпустила. Той, хто пережив ті апокаліптичні часи, розумів: треба очікувати удару у відповідь, жахливої реакції — люди кинуться будь-кому, хто пообіцяє порядок, бо німецький народ не знав, що робити зі своєю свободою.
Класова зарозумілість освіченості обманула німецьку інтелігенцію — ніхто не вважав, що людина без вищої освіти, цей горлодер з пивниць, може чогось досягти. У 1934 році в будинку письменника у Зальцбурзі пройшов обшук — досі нечувана справа, кричуще порушення громадянських прав та свобод людини — Цвейг зрозумів, що це лише пролог майбутніх гонінь, і покинув Австрію назавжди, а вже за декілька місяців після цього його книжки почали привселюдно спалювати.
У Лондоні він почувався чужинцем, "без колишньої віри, без ентузіазму та з проблиском сивини у волоссі", а "безталанне гнітюче почуття невпевненості чужинця" заважало ходити до клубів та барів. І навіть гнітючих новин про міжнародну політику тут було не уникнути — Цвейг пише, що "немає страшнішого покарання, ніж те, що технічні засоби позбавляють нас можливості хоча б на мить втекти від дійсності". І це про газети майже сто років тому! Як можна так випередити час?!
Англійці до останнього чіплялись за можливість домовитись з Гітлером — зазвичай стриманий британський парламент вибухнув оплесками на згоду Гітлера на Мінські домовленості, і коли Чемберлен-Зеленський привіз свій мир, він подарував Англії величний, натхненний день, коли камінь впав з душі, а люди братались просто на вулицях.
Після оголошення війни Цвейг став не просто біженцем, а enemy alien — ворожим іноземцем, оскільки австрійців вважали за німців. Той, кого виштовхали з Німеччини та затаврували "антинімцем", тепер опинився серед тієї спільноти, до якої ніколи не належав. "І я знав: все минуле залишилося позаду, всі досягнення знищені — Європа зруйнована". Історія цієї людини дуже боляча, а слова про занепад Європи дають дивне відлуння, коли читаєш, як країни Європейського Союзу крадуть одне в одного маски.
Стефан Цвейг покінчив життя самогубством в Бразилії, поруч з країною, яка стане прихистком для втікачів-нацистів.
Схиляю голову перед цією Людиною і дуже рекомендую почитати "Спогади європейця".