«Пригода математика» — своєрідні мемуари, до яких призвів випадковий ланцюжок подій від перегляду серіалу «Чорнобиль»
«Пригода математика» — своєрідні мемуари, до яких призвів випадковий ланцюжок подій від перегляду серіалу «Чорнобиль» через книгу Роудса «Створення атомної бомби», де неодноразово згадувалося прізвище видатного математика.
Появі спогадів польського та американського математика єврейського походження українською мовою завдячуємо місцю його народження — Станіслав Улям народився на початку XX століття у Львові.
Львівська математична школа існувала в особливій атмосфері міста з його вузькими вуличками, кав'ярнями та концентрацією вчених на квадратний метр; Улям шкодуватиме за цим мікрокліматом після еміграції в Сполучені Штати, де пануватимуть геть інші настрої. Організаційний хист американців захоплював, проте дуже дивувала звичка демонструвати важку працю: молоді вчені та поважні професори зривалися та тікали посеред обіду зі словами «Перепрошую, але мушу бігти працювати!» У Польщі все було навпаки: результати важкої праці подавали так, наче пальцем об палець не вдарили.
Знаменитий математик був свідомий свого походження та скептичний до «національного»: радість фон Неймана, іншого відомого вченого єврейського походження, через перемоги Ізраїля над арабами він вважав «недоречною». Тим не менш, Улям досить примітно згадує Україну в «Пригодах»: в листопаді 1918 року Львів «взяли в облогу» саме «повсталі українці», хоча пізніше звично для громадян Заходу Совєцьку державу він називає «Росією», а її населення, відповідно, «русскіми».
Мислення, люди і наука — три складники «Пригод математика».
Численні згадки про математику видаються дещо заскладними для «середньостатистичного читача», яким себе вважає і автор цього відгуку, позаяк всі ці геоморфізми і топології, ергодичні та динамічні системи, множини і підгрупи вимагають вузькоспеціалізованих математичних знань далеко не шкільного рівня. Годі чекати пояснення складних теорем, адже це не нон-фікшн — Улям лише фіксує об'єкти зацікавлення чи праці. Чільна увага світу математики та самим математикам більш ніж доречна і органічна.
Спогади Станіслава Уляма — дуже людяні в буквальному сенсі цього слова, позаяк він фокусується на людях, з акцентом на їхніх ідеях та специфіці мислення. Особливо виділяється дружба з фон Нойманом: смерть друга завершує главу у книзі та певну віху життя самого Уляма, опісля чого він лише похапцем згадує «сьогодення» і закінчує розповідь.
Вчений міркує про формування пам'яті та роботу мозку, мислить про мислення, розрізняє мислення математиків та фізиків, рефлексує після операції на мозку, а весь цей аналіз вважає одним з найцікавіших моментів для читача. Математику Улям підносить за «відточування» мізків; байдужий до релігії він визнає, що Кабала і єврейський Талмуд хоч і містили не надто цінні інтелектуальні матеріали, та все ж роздуми над ними загострювали пам'ять і дедуктивне мислення. «Кожна форма напруженого мислення по-своєму цінна» — висновує автор.
Період життя у Лос-Аламосі цікавив найбільше, адже від самого початку роботи у Мангеттенському проєкті Улям працював над термоядерною «супербомбою», а вже після війни винайшов механізм активації водневої бомби («схема Теллера-Уляма»), чим врятував весь проєкт (дружина такий «порятунок» не схвалила). Безпосередньо наукових подробиць створення надпотужної зброї в мемуарах годі шукати — вчений прикривається досі актуальним грифом «таємно». Математик і без цього міг дещо сказати: схема Теллера-Уляма зрештою призвела до розриву відносин з Едвардом Теллером, який зі шкури ліз заради звання «творця термоядерної бомби». Автору робить честь ретельне уникнення конфліктної ситуації та відсутність навіть натяку на «розбір польотів«, хоча читач від такої шляхетності втрачає.
У розповідях про людей Лос-Аламоса математик зосередився на особистостях старшого віку, які мали знання «загальнішого характеру»; молодь характеризується як компетентна «вглиб», виділявся там хіба «самобутній дивак» Річард Фейнман. Улям підтверджує правдивість спогадів Фейнмана про Лос-Аламос, а сам він якось сконфузився схоже на випадок, який дав назву мемуарам «Ви, звісно, жартуєте, містере Фейнман».
Коли математик зателефонував в Інститут перспективних досліджень і почув від телефоністки «Залишайтесь на дроті», то перепитав «А де тут дріт?» З гумором у книзі все добре: і Улям, і його друг фон Нейман полюбляли жартувати. Єврейські небилиці двох приятелів дійсно кумедні та унікальні; таке не почуєш від послідовників «адєсского» «гумору».
Книга залишає вельми приємні враження — спогади можна було б навіть назвати «душевними», якби від цього епітета так не тхнуло совєтскім чєловєком і його девіантною мораллю.
Станіслав Улям — неординарний чолов'яга, його мемуари легко читаються та добре пасують літературі про Мангеттенський проєкт.
Хороше поповнення полиць «наука» і «мемуари».