Огляди

Нідерландському історику знову вдалося написати непересічну книгу про Європу, де знову йдеться про інститути та інституції. Вона доступна, добре написана і перекладена (якщо заплющити очі на численні друкарські помилки). Сама природа перетворень Євросоюзу робить працю застарілою одразу після її виходу, але менш інформативною та важливою вона від цього не стає. Однозначна рекомендація.

А допоки українці не закінчили війну і не написали свою літературу, «Тотальний опір» цілком годиться як базовий матеріал. Дуже хотілося б, щоб ця книга ніколи нікому не знадобилася, і хоч теоретичний досвід зовсім не те саме, що практика, та все одно не завадить ознайомитися, коли буде на те вільний час і потреба.

Володимир Кулик написав чудову книгу, яка повністю виконує поставлене завдання просвітити громадян про «прекрасне закордоння». Окремо підкупає стиль автора — приязний та поміркований, лаконічний та вичерпний водночас. «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь», як писав наш батько нації Тарас Григорович. Дуже рекомендую.

Американська журналістка написала чудову історію радше розважального характеру, і якщо подолати один з найжахливіших відомих мені перекладів на українську, то можна отримати купу задоволення. Хоч зараз і не до розваг, але колись орки на нашій землі скінчаться, тож рекомендую.

«Лондонґрад» написали 2009 року, видали українською в 2016, тож читач у 2022 році має нагоду перевірити результативність передбачень, сформованих логікою, «балансом думок» та «альтернативних позицій». Бєрєзовского вмерли за 4 роки після виходу книги, Ходорківскій знімає відосіки, заплямованих опозиціонерів в принципі не існує, зате путін розпочав війну.

Московії знову пробачали все. Американця бездумно вважають црушником? Не біда, росіяни пережили Холодну війну, ми розуміємо їхню травму. Путін навмисне запізнився на кілька годин начебто через затори на дорогах? Нехай.

Одержимий викриттям власного імперіалізму в найменших дійсних чи уявних деталях Захід водночас вперто замовчує викопний російський імперіалізм, а почасти навіть примушує інших шанувати цей релікт минулого.

Хтось написав, що «Східно-західна вулиця» — книга про «невідворотність покарання», але одна позірно нейтральна примітка повністю це заперечує: «Алоїз Бруннер (1912-2010) — гауптштурмфюрер СС, один із соратників Адольфа Айхмана». 

Польський історик демонструє безпрецедентну ментальну стійкість під час мандрівки нетрями умовивертів та перверсій російської інтелігенції — цього специфічного утворення в структурі московського суспільства.

Книга Миколи Гороха стала чи не найбільшим відкриттям останнього часу, а той факт, що розвідка побудована на дослідженні рідного історику Чернігівського відділення Всеукраїнського об’єднання «Торгсин», дарує надію на нові дослідження. Дуже хотілося б. Це було пречудово. Особлива рекомендація.

Результатом асиміляції українців стала болісна подвійна ідентичність, де лояльність до царизму поєднувалася зі свідомістю свого національного походження, плеканням культури та історії власного народу.

Лідери антивакцинаторів в масі своїй виявилися колаборантами, а підтримувана росією їхня діяльність наробила багато шкоди Україні. Прохав би не брати цю гидоту до рук. Давайте не ігнорувати «темну сторону» — тут, і не тільки, і завжди.

Спостереження «Батіг і росіяни» проливали світло на устрій цього загадкового азійського краю — обізнаність руйнувала мітичний ореол могутності, який Росія, ніде правди діти, завше спритно експлуатувала на свою користь.

Ці мемуари писалися не задля самовихваляння чи піднесення одних українців за рахунок інших — метою було навчити майбутні покоління правдою, бо «сентиментальними казками про геройство ми не навчимо молоде покоління боротися успішно за волю»

Свідомий певної однобокості погляду британського соціолога та попри низку зауважень я рекомендую ознайомитися із цієї книгою.

Постановка експерименту викликає лиш усілякі похвали, тоді як аналіз результатів відбиває дух свого часу.

Нехай американські дослідники й перебільшують загрозу справа, а художній елемент книги вимагатиме певної «знижки» від читача, позаяк дурнувата байка про грецького медіума перевершує навіть бейсбольні ідіоми, однак поза цими зауваженнями — це хороша, поміркована й гуманістична публіцистика, яку однозначно рекомендую.

Українець, європеєць, шляхтич, дипломат, інтелектуал, моральний авторитет, ідеолог, організатор, мислитель, лицар. Титан, що відцурався би усіх перелічених титулів, окрім першого. Це приязна та упереджена праця — гідне вшанування велета із випаленими дощенту легенями. Обов’язково до прочитання.

Спогади Андрія Шкуро — не стільки українська історія, як матеріал для постколоніальних студій російського імперіалізму, та здатні зацікавити і ширше коло читачів.

Проникливі спостереження за совєтизацією могли б дістати назву поглинання цивілізації пихатою на неї пародією, підрихтованим соціалістичною пропагандою месіанським російським імперіалізмом, лишень авторська метода радикального уникання оцінних суджень та упереджень полишає спогади наодинці з відкритим фіналом.  

«Історія НАТО» добре справляється зі змалюванням трансформацій Північноатлантичного Альянсу, проте цю подорож не назвати захопливою, адже наратив губиться у процедурних подробицях, підсумкових доповідях та нескінченних баталіях за кілька рядків комюніке.

Дарована авторкою можливість читати з будь-якого місця дарма викликала побоювання щодо «кліповості» оповіді — багатолика наруга над матерією суспільного життя надійно фокусує увагу.

Сталінґрада до Берліна, однак титанічна робота американських дослідників все одно варта уваги. 1945-й приніс тільки «примарний мир», тож цю війну справді «необхідно виграти».

Саме у «Росії» об’єднує двох західних європейців, автора і об’єкта його дослідження, адже «там, де інші бачили «Радянський Союз», де Ґолль бачив "Росію"» — єдиного разу він згадує Україну у листі «любій "maman"», де йшлося про те, що Гітлер не зупиниться, якщо «дозволити йому завоювати Центральну Європу й Україну». That aged well з незначними виправленнями.