Огляди
Свої спостереження, підкріплені глибоким аналізом минулих і нинішніх війн у різних куточках світу, автор викладає у вигляді десяти нових правил війни. Хто краще їх опанував, той перемагатиме традиціоналістів, що тримаються за старі правила минулих сторіч.
Якщо хочете в процесі роботи над проєктом не з'їхати з глузду, не пересваритися з усіма, не влізти в мінус на всі гроші світу, не розтягнути проєкт до Страшного суду (коли він буде вже не актуальним), — читайте цю книгу, і буде вам щастя.
Читати Фукуяму цікаво, бо він з тих мислителів, які не бояться змінюватися. Він залишається послідовним прихильником лібералізму, вважає його найкращою політичної системою цінностей, що не заважає йому бачити його слабкості.
Музика та книги для мене два головних джерела задоволення і натхнення. Тому їх поєднання у прекрасному виданні про гурт чи виконавця - це задоволення в квадраті.
Нам потрібно знати історію Ізраїлю. Бо ця історія - про народ, який, після довгої неволі та геноциду, не лише зумів створити власну державу, але й успішно захищає її десятиліттями від спроб знищити агресивними сусідами.
Книжка чудовий приклад, якісно написаного популярного історичного тексту - тут і приватні любовні історії і деталі політичних перемовин, на яких вирішувалася доля повоєнного світу.
Часто після прочитання книги, яка сподобалася, важко почати іншу.
Проблема, як бачимо, завжди та ж сама - відсутність такого стримуючого механізму, як «влади гідних».
Цю книгу варто було б видати українською мовою значно раніше — якраз напередодні 2019 року, перед тим вікопомним але цілковито всратим електоральним подвигом українців, який і став неминуче буквальним втіленням четвертого закону дурості — "Недурні завжди недооцінюють руйнівну силу дурнів. Зокрема, недурні схильні забувати, що будь-який зв'язок з дурнем — незалежно від місця, часу та обставин — у підсумку дорого їм обійдеться".
Вийшов у мене ще з рік тому переклад, про який я так ніколи і не розповідала. А дарма, бо книжка ця зараз потрібна всім і кожному, попри трохи дратівну назву
Російську імперію можна перемогти, а для цього треба її розуміти та знати її вразливості.
24 лютого ненадовго сколихнуло заслиняних в анабіозі підписантів примарного миру 8 травня 1945 року — запалу вистачило перейменувати картину Деґа, дві країни позбулися нейтралітету й Тімоті Снайдер пожав нарешті лаври своєї праці, та й по всьому. Нікому то не треба тепер якось оригінально подавати «Переосмислення», так само як і щось вигадувати про автора, так широко представленого українською. Отже: місце — Сполучені Штати Америки + Європа + Ізраїль, відлік стартує «після війни» і завершується початком нульових, у головній ролі — британсько-американський інтелектуал Тоні Джадт.
Ідею масивного державного викривлення економіки обстоюють заразом тиранічні сили і продуценти-державники — тоді як перші так прагнуть остаточно позбавити країну політичної суб’єктності, другі прагнуть їм завадити. Історичний досвід нищівного одержавлення мав би переважувати шальки терезів на користь скепсису щодо нових далекосяжних експериментів, втім, екзотичний коктейль ностальгії за уявною величчю, автаркічних нахилів у світі дедалі роздробленіших геополітичних блоків й манливих прикладів «азійських тигрів» і китайського Вінні-Пуха неминуче породжує запит на «революційне» оновлення, здатне «зупинити усталений порядок». І коли вже не вдасться відкинути це тяжіння до втечі від свободи, варто щонайменше опанувати досвід інших. Американська економістка Еліс Амсден визначає видиму руку держави запорукою економічного дива одного з «тигрів», котрому вдалося попри війну, окупації та втрату частини країни.