Огляди

І хоча мені що разу боляче, читати таку літературу, але водночас я відчуваю глибоку внутрішню вдячність та гордість за своїх людей, за українців. Які попри всі нюанси та труднощі роблять все від них залежне, щоб вибороти свободу!

Буду відвертим, на початку ця книга йшла у мене дуже туго. Початок історії, особливо певні ситуації у мене визивали гнів і навіть агресію. Почав читати цю книгу бо сподобалася анотація. 

Мені книга сподобалася. Не лише простотою подачі, а й змістом. В ній Валерій Залужний постає не просто як героїчна постать. А як сильна особистість. Яка завжди зберігає позитив та посмішку, піклується про своїх підлеглих та друзів. Тому для мене він є зразком людяності в наш доволі не простий час. 

Чому це важливо читати сьогодні?
Снайдер нагадує нам, що терор і геноцид не виникають раптово. Вони — результат ідеологій, які ставлять людину нижче за державу чи расу. Це надзвичайно актуально для нас зараз, коли Росія веде війну на знищення України, використовуючи ті самі методи терору, голоду й пропаганди.

Цю книжку я прочитав два роки тому, і вона досі залишається однією з тих, що приємно згадуються. Я дуже люблю
Інтегрований підхід до висвітлення наук, і в цій книжці, Льюїс Дартнелл пропонує оригінальний погляд на історію людства, демонструючи, як геологія, клімат, природні ресурси та інші характеристики Землі вплинули на розвиток цивілізацій

Прочитав книжку два рочки тому.  Спочатку з острахом, бо боявся потратити на чергову «пустишку», проте книжка не розчарувала.

Люблю історичні книжки, хоча наш ринок у цьому сегменті ще не дуже насичений, але поступово ситуація змінюється. Ця книжка зробила українську мову головною героїнею, що одразу привернуло мою увагу. Зазвичай я стикаюсь із дослідженнями історії літератури, але тут розповідь сфокусована саме на мові, що додало інтриги.

Це, звісно, далеко не перша моя книга про цей період історії та про цих двох кривавих тиранів. Проте хочу відзначити, що ця книжка дуже вдала. З безумовних переваг:

І знову короткий огляд на коротку історію. На диво, книжка вийшла вдалою. Автор зміг лаконічно показати розвиток і ключові моментів  авраамічних та інших світових релігій.

Зі своїм завданням книжка справилася. Я отримав повний і в нескладній формі зріз історії України від кінця Руїни аж до смерті гетьмана. Зміг отримати відповіді на більшість своїх питань

Вчора дочитав Петера Енґлунда “Полтава. Розповідь про загибель однієї армії”. Про книжку почув від гостя одного з майбутніх моїх подкастів. Вирішив і сам почитати.

"Важко уявити, щоб цю книгу дочитала до кінця людина, яка не має позитивного ставлення бодай до котрогось представника лівої інтелектуальної традиції." Проте як мінімум одна така людина знайшлася. Розвідку рекомендую, попри кілька зауважень; Кирило Ткаченко зробив добру роботу.

Фемінізм проростає з того самого коріння, що і марксизм, а боротьба проти патріархату дуже сильно нагадує боротьбу з "капіталізмом" — адже хто з нас колись бачив живого "капіталіста" чи "патріарха"? Феміністичні заклики щодо винищення людства не викликають ніякої реакції з боку його сучасних послідовниць: Мері Дейл у своєму інтерв'ю "What is Enlightenment?" запропонувала шляхом "зачистки" зменшити кількість чоловіків до 10% від нинішньої, а Валері Соланс написала "Маніфест суспільства повного знищення чоловіків", і нічого, "це лише сатиричний твір".

Резюмую: мене однозначно зацікавив Сорос як особистість і я охоче почитав би його мемуари; було не зайве ознайомитись з його поглядами про відкрите суспільство, а от реформування глобального капіталізму — дуже сумбурна, важка для сприйняття та непослідовна частина. Тож я не можу порекомендувати цю книгу, оскільки вона є компіляцією інших праць і жодна з "трьох частин" не доводить "справу" до кінця, проте якщо ви таки захочете її прочитати, то час згаєте не так щоб дарма.

Гірш бен Борух — справжнє єврейське ім'я Грицька Кернеренка — порівнював України з нивою, порослою бур'яном русифікації, і "Якби виселить осот той / Пішла б рости вгору!.." Ці слова прихованим докором звучали тоді, звучать і досі. Оце і є корінь проблеми.

Питання втечі від свободи актуальне й донині, хоч воно й немає нічого спільного з "вадами" капіталізму та плановою економікою як "остаточним вирішенням". Радше навпаки, адже саме соціалістична країна запропонувала індивіду повністю влаштовану модель життя "дитсадок-школа-інститут-робота", яка виявилася настільки привабливою для інфантилізованих мас, що вони й досі ностальгують за нею. І навіть покоління, яке не застало Едемського саду планової економіки, теж тяжіє до цієї форми мазохізму.

Книга не без мінусів: це пишномовний сторітелінг, тут годі побачити висновки, а історії часто підміняють фактаж. Читається вона як художня, що однаково може бути як плюсом, так і мінусом — я люблю лаконічніше, проте на смак та колір.

Ця книга не дозволить осягнути всю складність ізраїльського суспільства та розмаїття проблем, які поставали на шляху побудови єврейської держави. Так само поверхово змальована і персона Ґолди, проте навіть цього достатньо, щоб зрозуміти сталевий характер першої жінки-очільниці західної держави.

Книгу не назвеш легкою прогулянкою — це погляд на Європу крізь призму інституцій, процесів та органів. Додатковою перепоною є досить важкий стиль автора, проте "Перехід до Європи" все ж серйозно поглиблює розуміння Європейського Союзу — утворення, яке не втрачає актуальності для України навіть попри політичні реалії сьогодення. Рекомендую, проте зважайте на складність.

Тим не менш, Генрі Брандс навіть не починає ґрунтовно критикувати капіталізм, а його розуміння економіки, закодоване у фразі "великі компанії наживаються та мають великі прибутки, хоч і споживачам від цього користь, бо ціни падають", змушує досить поблажливо відноситися до побіжної критики капіталізму. Вона виглядає зовсім не агресивною та ідеологічно "зарядженою" — чи то данина моді, чи то невдалий стрижень для своєї оповіді.

Тут немає натужного патосу та фальшивих потоків сліз. Лише факти та документальні свідчення, і цього достатньо. На звороті вказано, що книгу вже встигли обізвати "антипольською". Проте в моїх очах "антипольським" був погром, а ще більше та ще гірше — брехня, замовчування та спроби виправдати це насильство. А Ґауден польську націю, навпаки, реабілітує

Європейське суспільство цілком можна назвати "суспільством без втрат", убезпеченість життя в якому неймовірно зросла. Неможливою — бодай через абсолютне неприйняття громадськістю — тепер була би не лише завойовницька війна; неможливо, принаймні у Європі, помислити і про війну оборонну. Показовою є заява данського контингенту про вихід з Афганістану, аргументована тим, що "дана діяльність є небезпечною для життя" — дещо неочікувано як для професійних військових і нагадує Швейкове "Не стріляйте, адже тут люди!".

Книга Бреннана чудово витримує емпіричну перевірку досвідом України останніх років, тож попри більш ніж серйозні проблеми книги, я таки рекомендую її для ознайомлення. Тиранія «vox populi» мусить опинитися під питанням.