Огляди

«Історія НАТО» добре справляється зі змалюванням трансформацій Північноатлантичного Альянсу, проте цю подорож не назвати захопливою, адже наратив губиться у процедурних подробицях, підсумкових доповідях та нескінченних баталіях за кілька рядків комюніке.

Дарована авторкою можливість читати з будь-якого місця дарма викликала побоювання щодо «кліповості» оповіді — багатолика наруга над матерією суспільного життя надійно фокусує увагу.

Сталінґрада до Берліна, однак титанічна робота американських дослідників все одно варта уваги. 1945-й приніс тільки «примарний мир», тож цю війну справді «необхідно виграти».

Саме у «Росії» об’єднує двох західних європейців, автора і об’єкта його дослідження, адже «там, де інші бачили «Радянський Союз», де Ґолль бачив "Росію"» — єдиного разу він згадує Україну у листі «любій "maman"», де йшлося про те, що Гітлер не зупиниться, якщо «дозволити йому завоювати Центральну Європу й Україну». That aged well з незначними виправленнями.

Інтелектуально прісна, морально недоброчесна, непевна, упереджена й короткозора праця Аміра Вайнера ані допоможе збагнути війну, ані виявить якісь принципово нові аспекти режиму.

Тому ніколи не думав, що мені сподобається книга Мандіп Рай «Компас цінностей» в якій йдеться про 101 (!) державу, кожній з яких присвячено 3-4 сторінки. Як можна зрозуміти понад сотню країн, та ще й сформулювати своє розуміння в кількох сторінках тексту?

Ця книга зовсім інша - вона про душу, забутий в наш бурхливий час чинник нашого життя.

Після війни: «Чинною була та сама виборча система, що й на попередніх виборах і партія, яка лише кілька років тому довела країну до прірви, мала такі ж конституційні права, як і ті партії, прихильники яких ціною власною крові захистили країну від руїни»

Книга, яка прикрасить бібліотеку кожного українця. Це чудове перевидання збірника статтей з 1978 року.

Цей текст про те як важко творити історію, за яку потім так легко судитимуть сучасники і особливо нащадки.

Хуцпа - раніше знав тільки одне, негативне значення цього слова: цинічна, нахабна брехня.
Виявляється є інше, не таке однозначне - зухвалість, нахабство, відвага.

Книжка про те, що від минулого не сховаєшся. І зусилля, які витрачаються на спроби уникнути його, не дають результату. Минуле повертається, проступає кістками жертв із землі, вимагає говорити про нього, змушує домовлятися з ним. І в цьому Іспанія та Україна справді дуже схожі.

Невелика, але дуже цікава і змістовно містка книга британського історика Ендрю Робертса

Чудова книга про групу людей, які навчилися вишукувати її серед інформаційних завалів у відкритих джерелах.

Ця книга не така. Тут немає невиправданої віри у прогрес, хоча тут і йдеться про серйозні зміни, яких зазнає суспільство.

Однозначно рекомендую тим хто любить не лише читати, але й намагається писати

Цей текст- чудова відповідь усім, хто досі не може зробити «чим вам Пушкін з Толстим не вгодили». Тим, що саме вони були співтворцями російського імперського міфу, який зараз намагається оживити божевільний Путін

Ця книга - обґрунтування тези, що, для повноцінного розвитку і функціонування суспільства, держави в ролі «нічного сторожа» не досить. Важливою є і її соціальна функція, яка дозволяє згладжувати проблеми, породжені «сліпою рукою ринку».

Психологічний детектив, інтелектуально високоякісна розвідка, доступна, попри кокетування «фейковістю», «контентом» і «інклюзією» поряд із «еґонаративом», «текстуальною проєкцією» і «дискурс-аналізуванням», жива сторінка української історії — прекрасна у будь-якій іпостасі праця. Настійливо рекомендую не оминати.

Ця праця не катастрофа і не маячня, проте той самий «загін» у кількости двох з половиною головних дійових осіб з’явиться тільки ближче до завершення, хіба як призвідник усієї катавасії, далеко не наріжний стержень оповіди

Від “революційного” встановлення нацистської влади у 1933-му до ще мирного 1937-го польський інтелектуал аристократичного походження мандрував оновленою Німеччиною у пошуках правдивого бачення для шпальт польського часопису, і така хронологія дозволяє побачити не тільки одномоментні знімки, а й пізнати динаміку тодішнього сприйняття нацистського режиму: нажаханість “пєрєгібами на мєстах” 1933-го поступається розслаблености й навіть умиротворености, до нового порядку призвичаюються й воліють не згадувати про “нюанси”.