Історія
В цій книзі дуже багато особистого, маленького і побутового –того, за що я найбільше люблю такі репортажні сюжети.
Якщо все, що ви знаєте про Русь – це шкільні легенди про заснування Києва, помсту Ольги чи обрання Володимиром віри – ласкаво просимо. 150 сторінок, які дадуть комплексне уявлення про те, що таке Русь.
Та з часом я почав ставити питання: чи є історичним життя людини, яка прожила життя, боролась за щось, але не потрапила на сторінки підручників чи кадри кінохроніки?
Чи є історичним життя людини, що не загинула за цю історію?
Насправді завжди цікаво читати роздуми саме американських демократів. Вони наскільки впевнені, можливо навіть самовбивчо впевнені в демократії, що часто їхні думки та погляди виглядають наївними, рожевими, неможливими. Але вони дійсно вірять в це.
Попри те, що книга написана про не найпростіший період української історії – І половину ХХ століття, в книзі взагалі не відчувається політики. Весь україно-німецько-польсько-чехословацький батл в більшості своїй не відчувається на сторінках цієї книги, хоча опосередковано, в деяких історіях, він, звісно, присутній.
Десятки записок та спогадів подорожніх, дипломатів та службовців, що так чи інашке в кінці 18-на початку 19 століття відвідували Російську імперію, описують Україну після втрати державності. Мало хто з них поєднує цю Україну (частіше її називають Малоросією) з козацькими часами і козацькою державністю. Для багатьох Україна – хлібний край з дуже добрими і працьовитими людьми.
У Плохія є чудове вміння – яка б не була тема дослідження, він все зробить у формі історичного детективу з комедією помилок, за розвитком якого спостерігати дуже цікаво, навіть якщо ти не розумієш чи пропускаєш деякі моменти.
Розповім вам про цю книгу. Дуже особливу для мене книгу, адже я дуже люблю діаспорну літературу.
«Нарис історії ОУН» має багато репринтів та перевидань, які я навряд колись би прочитав, але ця книга – оригінал, перше видання, надруковане Українським видавництвом у Мюнхені у 1968 році.
Книгу треба читати, щоб бачити цю планету з різник оптик. Це може бути незручно, комусь неприємно, але такі праці дуже розширюють розуміння процесів, які відбуваються сьогодні у світі.
Вона про тих, хто продовжив боротьбу за свободу навіть у неволі.
Книга не просто про нинішню війну, а про одну з найважливіших наших перемог у ній - втримання Києва.
Книга Михайла Лоґуша - зразок якісної військово-історичної літератури про наше минуле, яких поки надто мало в нашій історіографії. Зважено і всебічно про створення та бойову діяльність дивізії «Галичина», щодо якої досі побутує безліч міфів.
Текст про те як завдяки політикам-популістам Європи та Америки, світ знов зісковзує у бік авторитаризму
Сильна авторитарна влада ніби найкраще здатна з нею справлятися. В якості винятку ще можуть згадати зловживання владою доби пізнього совка. Втім це сприймається як ознака періоду його розвалу
Мусимо знати, щоб нашим нащадкам не доводилося створювати багато таких про наші часи. Тому, що все що ми нині переживаємо - незасвоєний урок історії.
Сильною стороною книги є те, що приклад із запереченням українського геноциду вписаний в світову історію заперечення інших злочинів такого масштабу. Це гарно демонструє: велика брехня завжди діяла за схожими лекалами. Це допоможе розпізнати і зупинити її зараз.
Це не науково-популярний формат, а документ. Тому чтиво не для всіх, а тих, хто справді готовий глибоко пірнути у важку тему. В коментах лінки на книгу в неті.
З великим задоволенням прочитав цю книгу. Цікава, весела і разом з тим глибока. Вона не лише про формування американських традицій (від Дня подяки до культу Мікі Мауса), а загалом про те як зʼявляються традиції, чому деякі з них живуть довго (насправді не аж так довго як іноді здається - більшість американських зʼявилися на межі ХІХ і ХХ століть), а інші не приживаються.
Ця біографія Івана Вовчука - можливість не лише дізнатися про життя одного з діячів українського націоналістичного руху, але й загалом краще зрозуміти історію минулого століття.
Я певен, що відкривати правду про наше минуле українцям і світові є місією для українських істориків. Маємо це робити і досліджуючи, і популяризуючи знання.