«Формат нонфікшн»
Читацький рейтинг

Книжку-репортаж «Ти наче камінь їла» присвячено війні в Боснії та Герцеговині 1992–1995 років. Войцех Тохман оповідає про повоєнний час, коли група науковців на чолі з доктором Евою шукає масові поховання мусульман, убитих під час «етнічних чисток». Рідні загиблих їздять за експедицією, маючи надію в якомусь із численних могильників знайти останки сина, чоловіка, брата, батька… – і пригадують, переповідають, наче щодня заново переживаючи свої трагедії.

Репортаж як жанр не передбачає метафоричного письма й гучних слів, він визнає лише факти. Тому в Тохмана лунають тільки голоси очевидців. Лячно й моторошно переходити від розділу до розділу, кожен наступний рядок містить несамовите передчуття жаху, острах ступити на заміноване поле, перечепитися за тіло чи кістки, які ще не розпізнала доктор Ева.

ПРО АВТОРА

Войцех Тохман – польський журналіст, репортажист. Від 1990 року до 2004-го працював репортером Gazeta Wyborcza. У 1999 році заснував Фонд ІТАКА, який розшукує загиблих і допомагає їхнім родинам. Донині працює в ньому як волонтер. Разом із польськими репортажистами Маріушем Щиглем і Павлем Ґузлінським заснував у Варшаві Інститут Репортажу та репортерський магазин-кав’ярню «Кипіння світу». Від 2010 року на радіо TOK FM веде авторську репортерську програму «Кипіння світу».

Автор 9 репортажних книжок, зокрема «Сходи не палять», «Донечка», «Скажений пес», «Сьогодні ми намалюємо смерть», «Кричать когути, плачуть пси». Двічі фіналіст престижної літературної премії Nike (2001, 2003), зокрема за книжку «Ти наче камінь їла»; «Репортер року» (1998) на думку читачів Gazeta Wyborcza; номінант на Премію ім. Даріуша Фікуса (2002); фіналіст премії Prix RFI «Témoin du Monde» Radio France International (2004); номінант на Премію ім. Ришарда Капусцінського (2011).

ВІДГУКИ

"Не думаю, що колись доведеться зіткнутися з густішим мороком і глибшою печаллю. Книжка зовсім невеличка: місяць роботи, а вражень — на все життя." Андрій Бондар, письменник, поет, публіцист, перекладач книги "Ти наче камінь їла"

"Трохи більше ста сторінок не простого, а дуже простого тексту. Короткі і напрочуд виразні, але водночас ніби ледь незавершені розділи. Документалістика, що наче сама собою, без авторових зусиль, переходить у метафорику, а та — в метафізику." Юрій Андрухович, поет, письменник, перекладач, есеїст

"Злюся на себе, що я це читаю, але не можу припинити. Краще би погортати якісь кольорові журнали, вивести псів на прогулянку. Однак читаю." Ольга Токарчук, письменниця, поетеса, есеїстка, лауреатка Міжнародної Букерівської та Нобелівської премії з літератури 2018 року

ЦИТАТИ

"З’явилося тисячі бюлетенів, репортажів, книжок, картин, альбомів, документальних і художніх фільмів про війну в Боснії. Але коли війна закінчилася (або, як дехто вважає, її було на якийсь час припинено), репортери зібрали камери й мерщій подалися на інші війни."

"Уже кілька років Мати Мейра їздить околицями і на стінах розклеює фотографії своїх дітей… Їй хочеться довідатися три речі: як діти загинули, хто їх убив і де їхні кістки?” Чи її землячка Ясна — “єдина мати, яка пережила котельну. Іншим матерям пощастило більше: вони загинули разом із дітьми”. Або жінка, яка втратила сина, Зинета: “Мамо, не дивися так на мене, – сказав він на прощання. — Адже всіх нас тут не повбивають...”"

"— Хто в цьому винен? — питає директор Маркович. – Війна. Хто її тут влаштував? Новий світовий лад. Було знищено Совєтський Союз, а потім — нашу армію. Четверту армію у світі мала стара-добра Югославія! Ми виробляли зброю, були конкурентами для всього світового ВПК. І нам улаштували війну. Щоб ми цю зброю в себе використали й потребували її ще більше. Світ перетворив нас на дикунів, а ми нормальні. Ми лише захищали наші домівки, наших жінок і дітей."

В основі книжки – багаторічне дослідження, що мало на меті сформулювати головні принципи ведення бізнесу в несприятливих умовах. Ґрунтуючись на строгих наукових висновках, автори формують гіпотези, які потім підтверджують або спростовують фактами. Чому в умовах економічної нестабільності одні компанії процвітають, інші ж – занепадають? Які риси відрізняють лідерів, що успішно долають негативні обставини, від тих, хто не може впоратися з ними? У пошуках відповіді на ці запитання автори приходять до несподіваних висновків...Прочитавши цю книжку, ви дізнаєтеся, як перемагати в будь-яких, навіть найбільш екстремальних умовах, як знаходити правильний шлях і будувати величну компанію, що здатна не просто реагувати на події, а створювати їх. Видання є практичним посібником для підприємців, власників бізнесу, топ-менеджерів і тих, хто прагне стати величними за власним вибором. Для широкого кола читачів.

Ця книжка — інструкція з виживання в сучасному інформаційному просторі. У ній зібрані основні способи маніпулювання та шахраювання в інтернеті. Простою мовою на конкретних прикладах розказано, як їх розпізнати, чим вони небезпечні і як діяти, щоб мінімізувати ризики та шкоду. Книжка написана у форматі довідника, щоб більш обізнані читачі могли структурувати знання, а ті, хто тільки починає шукати відповідь на запитання «Як мною маніпулюють», швидко зорієнтувалися. А ще вона стане знахідкою для тих, хто хоче пояснити рідним і знайомим, як діють маніпулятори та шахраї.

У серці Європи посеред ХХ століття нацистський та радянський режими вбили близько 14 мільйонів людей. Криваві землі, місце загибелі всіх жертв, охоплюють простір від Центральної Польщі до Західної Росії: Україну, Білорусь та країни Балтії. Під час зміцнення націонал-соціалізму та сталінізму (1933–1938), спільної німецько-радянської окупації Польщі (1939–1941), а потім німецько-радянської війни (1941–1945) на цей регіон зійшло масове насилля у небачених в історії масштабах. Жертвами його стали головно євреї, українці, поляки, білоруси, народи країн Балтії. Дослідження авторитетного американського історика Тімоті Снайдера узагальнює найтрагічніші сторінки в історії Східної Європи ХХ століття.

«Криваві землі» деконструюють природу споріднених тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та фашистської Росії. Книжка створює масштабну реконструкцію не тільки трагедії Голокосту, а й злочинів сталінського режиму, зокрема на території України, починаючи з 1933 року.

«Криваві землі» – важлива праця для розуміння історії України як простору, де зіштовхнулися два тоталітарні режими. Тімоті Снайдер послідовно показує, як обидві системи діяли за схожими принципами: через знецінення життя, знищення гідності та стирання пам’яті.

Тімоті Снайдер – американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Університету Торонто (Канада); фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

«Історія Америки» у її розширеному одинадцятому виданні починається з перших відомостей про Північноамериканський континент і охоплює період розвитку Сполучених Штатів Америки аж до президентства Дональда Трампа. Жвавий, захопливий стиль оповіді, добре організований і щедро ілюстрований матеріал (зокрема понад 100 карт), вичерпний науковий апарат, рідкісні додатки – неадаптовані тексти Декларації про незалежність, Статей Конфедерації, Конституції з Поправками, таблиці імміграційної статистики, президентських виборів тощо – роблять цю книгу неоціненним джерелом знань про одну з найбільших країн світу.

Для широкого кола читачів.

Чого можна досягти, якщо поєднати адаптивність, спритність і згуртованість маленької команди з могутністю та ресурсами величезної організації? Якщо змінити традиційну неповоротку «вертикальну» систему управління на більш складну «горизонтальну», надавши право ухвалювати відповідальні рішення підлеглим? «Безлад», — подумає хтось. А може, саме такого підходу вимагає новий світовий лад?

На цей сміливий крок наважився під час керування антитерористичною операцією в Іраку генерал армії США Стенлі Маккрістал і досяг приголомшливих результатів. А потім пішов далі й дослідив дієвість своєї стратегії «команди команд» в інших сферах, зокрема в бізнесі. Результатом цього масштабного дослідження стала цікава, наочна та вражаюча книжка, яку варто прочитати кожному українському керівникові — і тому, хто б’ється з ворогом на полі бою, і тому, хто воює з конкурентами з офісу.

Ім'я Дуґласа Келлі могло б залишитися відомим у вузьких медичних колах, однак історія вирішила інакше, кинувши його в епіцентр однієї з найгучніших справ XX століття. Келлі призначили головним психіатром Нюрнберзького процесу, де він встановлював осудність 22 в'язнів-нацистів, які мали от-от постати перед трибуналом за скоєні Третім Райхом звірства. 

Центральною темою книжки є своєрідний поєдинок умів, у якому психіатр зійшовся з Ґерманом Ґерінгом та який, зрештою, наклав відбиток на життя і смерть кожного з них. Читачам також розкриють важливі деталі судового процесу та біографій обвинувачених, а ще глибокі питання, що постали перед Келлі під час та після діагностування Ґерінга, Гесса, Розенберґа, Ріббентропа, Кейтеля та інших. Що об'єднувало підсудних? Чи всі вони мали психічні відхилення та вроджені схильності до жорстокості? А головне — чи існує насправді «психотип нациста», або ж нацистом за певних умов може стати кожен?

«Я не в порядку» — сказав одного дня Ґреґ Маккеон дружині.

Батько есенціалізму, який відкинув усі неважливі справи й займався тільки пріоритетним, відчув, що більше не «не вивозить». Йому бракувало енергії, щоб проводити бізнес-тренінги, надихати інших бути есенціалістами, спілкуватися з дітьми, підтримувати хвору доньку, яка згасала з кожним днем. Ґреґу здавалося, що він самозванець, адже його ідеальна концепція тріщала по швах: вибрав найпріоритетніше, та тепер почувався виснаженим. Усі справи й обов’язки немов стали набагато складнішими.

Чи знайомий вам стан, коли хочете робити більше важливого, але бракує енергії? Або докладаєте титанічних зусиль — а результати все одно стоять на місці чи навіть падають? Чи набираєте швидкості, але не наближаєтеся до цілі?

Якщо так, то ця книжка буде вам особливо на часі.

Пам’ять скріплює і тримає. Сьогодні вона міцна, як і кава на передку, та на завтра спогади блякнуть, розчиняючись у буденних турботах. Але є те, що врізається надто глибоко, аби зникнути: це війна. Пережите не стирається й не зникає. Достатньо лише заплющити очі — і пам’ять, мов старий кінопроєктор, знову оживляє кадри, від яких не втечеш.

«Ми повертатимемось сюди завжди, усе своє життя, в ці окопи, до нас молодих зі зброєю. От побачиш. Ти зрозумієш це пізніше».

У цьому виданні вміщено щоденникові записи, есеї, оповідання й деякі вірші Максима «Далі» Кривцова, які зібрав та упорядкував його друг і побратим Валерій Пузік. Свої думки Максим почав фіксувати ще від 2015 року — у період його служби у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» та у складі Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Чимало записів було зроблено й після демобілізації — про фотографію, випічку, подорожі, дитячі табори, де він був виховником, та роботу з ветеранами російсько-української війни. А після початку повномасштабного вторгнення Максим знову приєднався до війська і служив кулеметником. У цей нелегкий період життя він активно фіксував тодішню буденність, фотографував побратимів, писав поезію.

«Далі» вже немає з нами, але він живе в нашій пам’яті через ці плівкові фотографії, вірші та щоденникові записи.

Весь прибуток від реалізації теперішнього та майбутніх накладів книги, а також електронних примірників «На мінному полі пам'яті», будуть розподілятися між родиною Максима та ГО «Реформація».

Максим Кривцов — український військовий, поет, фотограф і волонтер. Пішов на війну добровольцем у 2014 році. Згодом працював у Центрі реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» і в благодійній організації Veteran Hub. Як фотограф і ментор доєднався до проєкту для дітей «Строкаті Єноти». Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му знову повернувся на фронт — був кулеметником у ССО.

Максим загинув, захищаючи Україну, 7 січня 2024 року на Харківщині.

Чому скоюються військові злочини проти жінок? Що відбувається під час тривалих бойових дій, коли в суспільстві порушується демографічний баланс, а мільйони жінок і чоловіків стають самотніми? Багато чого траплялося на окупованих територіях і фронтах Другої світової війни: п’яний розгул і безладні статеві зв’язки, солдатські борделі, масові вбивства і групові зґвалтування. Після 1945 року деякий час здавалося, що людство здобуло жорстокий урок і подібні злочини більше ніколи не повторяться. Але настав рік 2022, найтрагічніший в післявоєнній європейській історії. Онуки тих, хто наприкінці Другої світової мародерствував, убивав і ґвалтував у Берліні, Будапешті, Відні та Кенігсберзі почали чинити те саме у Бучі, Маріуполі, Херсоні та іншіх українських містах.

Чому це сталося? Історія нічому не вчить народи, якщо безкарними залишаються злочини минулого. І злочини проти людяності, скоєні путінською Росією в Україні, ще один доказ тому. Саме цьому присвячена книжка американо-українського письменника й публіциста Рафаеля Гругмана.

Сергій Плохій – автор книжки, професор Гарвардського університету, один з провідних спеціалістів світу з історії України та Східної Європи.

З нагоди 25-річчя Незалежності.

Вашій увазі пропонується цікавий виклад історії українських земель упродовж двох з половиною тисячоліть – від скіфів до нашого часу, висвітлено процеси, що вплинули на розвиток і становлення держави. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність. «Брама Європи» – це правдива історія нашої країни, наших прагнень та життя! Пориньте у спогади предків та їхні долі, що вирішили наше сьогодення!

«Коротка історія фотографії» – інноваційний вступ до теми фотографії. У цій ілюстрованій книжці ви знайдете знакові світлини, роботи культових митців з часу перших експериментів із фотографією від початку 19 століття до періоду сучасного цифрового фото.

Дизайн книжки і продумана структура допомагає читачам легко зорієнтуватися у ключових жанрах, митцях, темах і техніках й оповідає, як, чому та коли певні фотографії справді змінили світ.

Проктологи класні! І їх важко чимось здивувати! Їх не лякає жодна дупця, хай у які пригоди вона потрапить. Вони вас не засуджуватимуть, ні з чого не сміятимуться й нікому нічого не розкажуть.

У медицині немає табуйованих тем? Так, але при цьому поскаржитися на проблеми із серцем людям зазвичай простіше, ніж на свою попу. Тому, замість планової роботи, проктологам часто доводиться ставати учасниками екстрених операцій.

Лікарка Анастасія Пристая переконана: люди не повинні страждати через сором.

У книжці Анастасія відверто розповідає про все: нічні чергування, втрати й погрози, операції, помилки та складні діагнози. Проте ця книжка — не енциклопедія. Це вікно, крізь яке можна зазирнути за лаштунки звичайних хірургічних буднів.

Сорок вісім хитрих, безжальних, повчальних законів влади від Роберта Гріна, які стануть у пригоді кожному, хто прагне досягати вершин.

Спокусливо Грамотно Захопливо. Суперечливий підручник для людей, які відчайдушно бажають бути на вершині. People magazine

Як навчитися долати перешкоди й перетворювати їх на успіх? Де черпати енергію та натхнення для сильних вчинків? Як подолати страх і змусити долю грати за вашими правилами? Книжка навчить вас розставляти пріоритети, вивчати й розуміти людей, опановувати власні емоції й не говорити більше, ніж потрібно. Практичні поради, що ґрунтуються на 48 законах Гріна, допоможуть усім, хто жадає успіху, прагне впевнено йти до мети й завойовувати світ.

Закони влади і поради щодо їх застосування

Яскраві приклади успіхів та найгучніших провалів керівників в історії влади

Як перетворити перешкоди на можливості

Лінія поведінки для керівників та підлеглих

Правила владної гри

Про автора

Роберт Грін — культовий американський письменник, автор популярно-публіцистичної літератури про механізми функціонування влади у суспільстві та політиці, а також про особливості стратегічного мислення та закони обману. Вільно володіє кількома мовами, вважається одним з найкращих лекторів у світі, якого великі компанії запрошують для навчання топ-менеджерів.

Американська війна в Афганістані, що тривала з 2001 по 2021 рік, стала найдовшим збройним конфліктом в історії США. Книжка військового аналітика Картера Малкасяна надає вичерпне розуміння всього конфлікту, розкриває політичну, економічну та соціальну складові війни. 

Спираючись на власний досвід, глибокі знання і багатий масив першоджерел, автор проходить через кілька етапів війни: вторгнення 2001 року; відродження талібів у 2006 році; «велике поповнення» епохи Обами; перезавантаження стратегії після 2011 року, наслідки ліквідації лідера «Аль-Каїди» Усами бен Ладена та вплив на війну «Ісламської Держави»; трагічна кульмінація поразки США після виходу з Афганістану у 2021 році та швидкого повернення «Талібану» до влади в країні. 

Ця захоплива розповідь про мілітарне протистояння культур і світоглядів буде цікава для всіх, хто вивчає військову справу, ісламський світ Близького Сходу і Південної Азії, основи геополітики Сполучених Штатів та інших провідних гравців на мапі світу.

Етнологиня й дослідниця історії культури Марія Маєрчик присвятила монографію «Ритуал і тіло» семіотиці тілесности в українській обрядовій традиції.

У розвідці показано, як завдяки символічному обігруванню втрати й здобуття тілесних функцій, а також через позначення таких ритуальних характеристик тіла як андрогінія і безстатевість, кокономорфність і дезінтеґрованість, здійснювався перехід особи в інший соціяльний статус. Тілесність, витлумачена в мітопоетичному значенні, охоплює символіку душі, емоцій, одягу, звуку, а також дня / ночі, світла / темряви, сміху / смутку, харчів / крихт. Авторка зосереджується на засадничих переходових сюжетах традиційної культури, пов’язаних із народженням, одруженням і смертю. У центрі уваги перебувають обряди родин, хрестин, весілля, похорону і їх головні персонажі – новонароджена дитина, її мати і батько, молодята, мрець і душа, а також решта осіб, кровно чи за ритуальною функцією наближені до переходових: дружки і дружби, баба-повитуха, батьки молодят та інші.

У книжці використано фотоматеріяли з фондів Інституту народознавства НАН України, Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ), Моравського музею (Брно), Національного музею (Прага), Музею етнографії (Будапешт), а також із приватних зібрань Олександра Тихенка і Марії Маєрчик.

Видання здійснено в рамках спільної науково-видавничої програми Інституту Критики та Інституту джерелознавства НТШ-А за участи Центру культурно-антропологічних студій (Київ) і за щедрої підтримки Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці й Українського Фулбрайтівського кола.

Уявіть, що на вас чекає побачення вашої мрії, але ви — не надто впевнена в собі людина. Ви знаєте, що ваш партнер або партнерка — вершина всіх ваших мрій, тож маєте бути в найкращій за все своє життя формі. Чи тривожить вас ця ситуація? Якщо ні, закривайте цю книжку й купіть порадник «Як навчитися не брехати. Якщо так, вітаємо в клубі тривожних пацієнтів. Книжку Володимира Станчишина «Стіни в моїй голові» присвячено тривожності, депресії, соціальним фобіям, різним психічним розладам, які більшою чи меншою мірою впливають на звичний спосіб життя людини в соціумі. Вона не вилікує вас від неприємних станів, але допоможе зрозуміти — жити з ними можливо. Усі ми, стверджує автор, є тривожними, і в цьому немає нічого надзвичайного. Головне — зрозуміти, що тривога супроводжує нас усе життя й відіграє свою важливу роль у нашому існуванні.

Під поняттям «шістдесятництво» приховується безліч культурних феноменів, людських доль та літературних творів. Ця книжка пропонує читачеві мандрівку в мікросвіт українських шістдесятників — молодих людей, які творили нову культуру в час хрущовської «відлиги». Заглиблення у світ, який всупереч правилам радянського тоталітарного режиму засновувався на принципах солідарності, взаємопідтримки та поваги між непересічними молодими талантами.

«Ця книжка є радше спробою побачити в когорті шістдесятників живих людей – з їхніми сумнівами, коливаннями, інтелектуальною відвагою та блискучими талантами. В певному сенсі побачити цих молодих талановитих людей без "забронзовілості", з якою так часто подають їх шкільні підручники. Тим більше, що самим шістдесятникам "забронзовілість" аж ніяк не притаманна.» Радомир Мокрик, автор видання

Чимало фотографій з архівних фондів та сімейних архівів публікуються вперше.

Для широкого читацького загалу.

Про автора

Радомир Мокрик, PhD. (1987 р. н.) — історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Вивчав культурологію в Львівському національному університеті імені Івана Франка і модерну історію в Карловому університеті в Празі. У 2021 році в Карловому університеті захистив дисертацію на тему «Шістдесятники і колоніальний дискурс радянської культури в Україні в час відлиги. 1956–1964».

Цитати з книжки «Бунт проти імперії»

Про світоглядні основи шістдесятництва

Це когорта, світогляд якої сформувався на перетині етичних принципів і критичного мислення. Саме на такому ґрунті виникла основа національного руху, в який згодом перетворилась «малесенькі щопта» шітсдесятників. При цьому саме етика відігравала головну роль. Мені пощастило найбільше спілкуватись з двома, здавалося б на перший погляд, протилежностями: Іваном Дзюбою та Євгеном Сверстюком. Дзюба походив з Донбасу, довго вірив в комуністичні ідеї і схилявся радше до «націонал-комунізму». Євген Сверстюк народився на Волині і вже в досить ранньому віці перейнявся націоналістичними ідеями. Однак їх поєднувала багаторічна щира дружба. Рухались вони до розуміння самобутності України з різних ідеологічних сторін, але на основі етичної спільності. Свого часу на літературному вечорі в Черкасах Василь Симоненко на питання «яку саме він має на увазі Україну, коли вимагає, щоб мовчали Америки й Росії, коли він з нею говорить», відповів просто — «Україна в мене одна». Хоч з якого б ґрунту виходили світоглядні переконання шістдесятників — принцип був той самий: Україна в них була одна.

Про мовне питання

Радянське керівництво добре усвідомлювало, яку саме стратегію у мовній сфері воно обирає. Російська мова і російська культура розглядалися як чи не головний фактор уніфікації різних територій радянської імперії. Політика русифікації й маргіналізації української мови цілком відповідала завданню «злиття народів» і формування наднаціональної, класової радянської ідентичності.

Про зародження дисидентського руху

Шістдесятники перебували всередині радянської реальності, і це неодмінно мусило позначитись на їхньому світогляді, доволі ідеалістичному. Усвідомлення марності й неможливості діалогу з владою приходило поступово, зі зміцненням м’язів критичного мислення. Дисидентами шістдесятники стали завдяки власному інтелекту і рефлексії  навколишнього світу. Усвідомити фальш радянської культури, штучність усіх партійних лозунгів, залишаючись фактично в інформаційному вакуумі, – це справжній інтелектуальний подвиг. Який часто поєднувався з громадянським подвигом, адже розуміння несправедливості системи породжувало намагання і відвагу протистояти їй.

Багатьох людей приваблює сфера UX, оскільки вони хочуть бути поборниками інтересів користувачів. Однак лише пристрасного бажання відстоювати користувацькі інтереси недостатньо, щоб стати успішною UX-командою в одній особі.

UX-командами в одній особі, безумовно, є люди, які люблять користувачів і прагнуть створювати для них якісний досвід. Але вони також дбають про те, щоб дизайн пройшов відповідне тестування, бізнес отримав відповіді на свої запитання, проблеми дизайну було достатньо досліджено й креативно вирішено, UX-специфікації було впроваджено належним чином, продукт постійно відстежували і вдосконалювали, а підтримка UX невпинно зростала.

Вони роблять усе це без чітко визначеного плану чи інструкцій, але водночас вони не працюють у повній ізоляції. Досягти успіху в поліпшенні користувацького досвіду неможливо без залучення широкого кола спеціалістів, які перебувають на різних посадах і можуть і не бути від початку активними прихильниками UX.

Книжка «UX-КОМАНДА В ОДНІЙ ОСОБІ: Як вижити в дослідженнях і дизайні» — для всіх, хто прагне взяти на себе непросту й водночас благодійну місію з поширення орієнтованого на користувача підходу в середовищах, де він раніше не був поширений. Бо якою б розповсюдженою не здавалася нині концепція UX, як ви побачите... у нас попереду ще довгий шлях.— Лія Б’юлі

Що дає змогу найкраще визначити, чи гідна людина обіймати важливі посади? Тест на IQ, як вважало чимало британських і американських науковців ХІХ і початку ХХ століття? Чи, може, кількаденний іспит, учасники якого мали подолати фізичні й розумові перепони, як упродовж століть було в Китаї? У різний час і в різних місцях правителі й цілі суспільства винаходили та випробовували найрізноманітніші варіанти, щоб досконало втілити принципи меритократії — влади найкращих, влади гідних.

Автор простежує історію меритократії від часів винайдення в Стародавні часи і до її сьогоднішньої кризи, щоб врешті поставити ключові питання — яке в неї майбутнє і чи є їй адекватні альтернативи?

«Політика дизайну» — це колекція наочних прикладів з усього світу. Використовуючи антропологічні та соціологічні ідеї, це створює глибоке розуміння сучасного візуального спілкування. Приклади стосуються повсякденної практики візуального спілкування в Інтернеті та в режимі офлайн: типографія, зображення, кольори, символи та інформація. Книга показує важливість візуальної грамотності при спілкуванні за межами наявних кордонів та культур. Вона досліджує культурне значення символів, карт, фотографії, типографії та кольорів, які використовуються щодня.

Це практичний посібник для професіоналів у галузі дизайну та комунікацій, що допоможе створювати більш ефективне та відповідальне візуальне спілкування.

Тарантіно — унікальний випадок у кінематографі. Хлопчик, закоханий у кіно, що пройшов доволі нетривіальний, як на голлівудського режисера, шлях (за його власними словами, «я не ходив у кіношколу, я ходив у кіно»). Його творчість не вкладається у сталі жанрові рамки, він ніколи не тяжів до лінійності сюжету, і ця книга не виняток.

«Кіноспостереження» — розповідь для тих, хто хоче зазирнути у кінокамеру очима Квентіна Тарантіно — очима, які бачили сотні й сотні фільмів і сприймали їх не лише як розвагу, а й спонукання до дії.

Тарантіно далекий від академічності, його інститути — екрани розкішних голлівудських залів, кіношок просто неба і вошивих кінотеатрів для дорослих. Замість слухати лекції він (ще шмарклявим юнаком) обманом здобув запрошення на бесіду з улюбленим режисером, щоб особисто розпитати про все, що його цікавило. Ці «кіно­спостереження» — не порожні теорії, а пошук практичної відповіді — не «чому», а «як».

Ця книга не для всіх. Не для тих, хто шукає сенсацій і пікантних деталей (хоча їх там можна знайти). Не для тих, хто шукає прямих відповідей на складні запитання (хоча вони там містяться, хай і в завуальованій формі). Не для тих, хто шукає барвистої істо­рії гламурного голлівудського успіху (хоча і вона там є — поруч із нуаром, гротеском і марними спробами).

Вона для тих, хто хоче зазирнути у видошукач очима Тарантіно — очима, які бачили сотні й сотні фільмів і сприймали їх не лише як розвагу, а й спонукання до дії. Вона для тих, хто прагне знайти систему у хаосі його перехресних посилань, зазирнути за обрій його паралельного всесвіту. Вона для тих, хто не боїться.

Тому що ця книга — ризик. Ризик заблукати у мішанині культурологічних впливів, що творили артистичну візію автора. Ризик поринути у світ кінематографу двадцятого століття і назавжди застрягнути в ньому. Ризик залишитися без геппі-енду, яким ви його собі уявляєте. Але той, хто не ризикує, — той не одержує маленьку золоту статуетку.

Це не лише автобіографія легендарного підприємця, а концентрат життєвої мудрості і посібник з мислення, що змінило світ. Генрі Форд пише про силу інновацій, важливість праці, ефективного менеджменту і вміння помічати можливості там, де інші бачать перепони. 

Також він розкриває принципи, що стали основою його бізнес-філософії: доступність продукції, справедливе ставлення до працівників, ефективність через стандартизацію й оптимізацію процесів. Форд запровадив п’ятиденний робочий тиждень, суттєво підняв зарплату й довів, що турбота про людей — ключ до тривалого успіху компанії.

«Моє життя і робота» — це книжка для тих, хто прагне не просто бути частиною бізнесу, а змінювати правила гри на краще. А ще це виняткова можливість торкнутися мислення Форда, адже легендарний підприємець не спілкувався з пресою та всі погляди й одкровення висловив у цій книжці.

Яка передісторія громадянської війни в Сирії та що означатиме перемога опозиції? Чому в Ємені розгортається найгірша гуманітарна криза у світі та за що воюють хусити? Які існують проєкти мирного врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту?

Відповіді на ці та інші питання ви знайдете у книзі британського дослідника Крістофера Філіпса Поле бою. 10 конфліктів, які пояснюють сучасний Близький Схід (2024). У 10 главах книги автор описує понад десяток країн та територій регіону, де зараз тривають військові та гібридні конфлікти, та пояснює, який вплив там мають закордонні гравці, передусім США, Росія та Китай, але також Іран і Саудівська Аравія.

Це поєднання захопливого репортажу та глибокого аналізу, розрахованого на читача, що цікавиться геополітикою, історією та конфліктологією. Як і в його попередній книжці про війну в Сирії, Філіпсу стали в пригоді його досвід не лише професора міжнародних відносин, але й репортера, який тривалий час провів на Близькому Сході.

Чимало людей вважає, що сучасна наука здатна пояснити походження нашого Всесвіту та спростовує існування Бога. Водночас такі відомі сучасні науковці й мислителі, як Лоренц Краусс, Річард Докінз, Деніел Деннетт, Сем Гарріс і нині покійний Крістофер Гітченз десятиліттями критикували релігію та заперечували ідею розумного задуму.

У цій захопливій книжці Амір Аксель вступає у двобій з атеїстами, використовуючи математику, фізику, астрономію та інші науки. Великою перевагою книжки є доступний стиль написання, завдяки якому читач краще розбиратиметься в таких складних дисциплінах, напрямах і темах, як квантова теорія, космологія, математична логіка, таємниця антиматерії або теорія про паралельні світи. Окремою перлиною є цікава історія ставлення до віри у Творця найбільших науковців людства — від аргументів Декарта, Ньютона і Ляйбніца до поглядів Айнштайна, знаменитих теорем Ґеделя та ідей про Бога відомих нобелівських лауреатів сучасності.

У цій книжці Джим Коллінз аналізує діяльність і структуру компаній, яким вдалося здійснити прорив у вищу лігу бізнесу. Він відібрав фірми, які, попри всі кризи, п’ятнадцять років поспіль показували найкращі результати у своїй галузі. Як Gillette, Kimberly-Clark, Philip Morris та іншим вдалося взяти настільки високу планку? Джим Коллінз вивів формулу — дев’ять кроків, які дозволять розкрутити маховик успіху до швидкості, яка приносить шалені прибутки.

Джим Коллінз — американський бізнес-консультант і письменник. Автор книжок «Від хорошого до величного», «Величні за власним вибором», «Зроблено на совість». Публікується в Harvard Business Review, BusinessWeek, Fortune та інших виданнях. Живе у Боулдері, штат Колорадо.

Ця книжка — практичний дороговказ у світ новітніх технологій для маркетологів та підприємців. Маючи понад 17 років досвіду та навчальну аудиторію з понад 800 тисяч студентів, автор ділиться інсайтами про те, як штучний інтелект уже сьогодні трансформує індустрію.Ви дізнаєтеся, як AI допомагає зекономити час, підвищити конверсію, автоматизувати рутинні завдання та покращити ефективність маркетингових кампаній. Зробіть AI своїм справжнім партнером і ви звільните до 15,5 годин щотижня для творчості та креативних ідей.

Готуйтеся дізнатися все про їжу — весело, наочно і смачно!

Книга «Анатомія їжі» від ілюстраторки та авторки Джулії Ротман — це захопливий нон-фікшн, що поєднує факти, малюнки та безліч несподіваних цікавинок про все, що ми їмо. Вона допоможе зазирнути у світ їжі — від ферми до тарілки, від кулінарних традицій до молекул смаку. Книга наповнена гумором, кольором та величезною любов’ю до кулінарії. Справжній must-have для допитливих!

У світі релятивізму та боягузтва свобода є абсолютом абсолютів і цінністю цінностей.

Тімоті Снайдера називають «провідним інтерпретатором наших темних часів». Як історик він дав нам приголомшливі нові інтерпретації політичного колапсу та масових убивств. Як публічний інтелектуал він використав ці знання для порад і передбачень, працюючи проти авторитаризму.

«Про свободу» – це захоплива інтелектуальна подорож, яку Снайдер пропонує читачам, спираючись на праці філософів і політичних дисидентів, розмови з сучасними мислителями та власний досвід дорослішання в часи американської винятковості. Для Снайдера справжня свобода — це не так свобода від, як свобода процвітати, йти на ризик заради майбутнього, яке ми обираємо, працюючи разом.

Свобода і є тією цінністю, яка уможливлює всі інші.

Тімоті Снайдер – американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Єльського університету; фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

Українською мовою опубліковано головні книги Тімоті Снайдера, зокрема «Роздуми про двадцяте століття» (спільно з Тоні Джадтом); «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка»; «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття. Графічна адаптація»; «Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника»; «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним»; «Чорна земля. Голокост як історія і застереження»; «Червоний князь».

Видання побачило світ за сприяння Відділу публічної дипломатії Посольства США в Україні.

Про електронну книжку Ґаррета Раяна «Голі статуї, товсті гладіатори та бойові слони. Відповіді на цікаві запитання про стародавніх греків і римлян»

Чому греки не носили штанів, а у вино додавали порошок мармуру? На якій дієті сиділи гладіатори і скільки заробляли талановиті спортсмени? Що про військову медицину можна дізнатися з «Іліади»? Це лише частина запитань, на які відповідає Ґаррет Раян.

Він пише просто й цікаво, а ще — зосереджується не так на постатях і подіях, як на деталях із повсякденного життя. Як ставилися до стосунків і через що розлучалися, як робили операції та які використовували контрацептиви, коли в тренді були бороди, а коли ні. Автор не заявляє про всеохопність, але претендує на захопливість.

У цій книжці є оракули та шпигуни, Рим і Афіни, Спарта й Карфаген, Цезар і Нерон, язичники та християни, леви на арені й домашні улюбленці. Немає хіба занудства й намагання розповісти найвичерпнішу історію античності.

Про Ґаррета Раяна

Ґаррет Раян — науковець, письменник, мандрівник. Вивчав античність у Карлтонському коледжі, здобув докторський ступінь з історії Греції та Риму в Мічиганському університеті, викладав у кількох вишах. Автор двох захопливих книжок про античність, ютуб-каналу toldinstone і блогу про подорожі.

Відгуки про видання «Голі статуї, товсті гладіатори та бойові слони. Відповіді на цікаві запитання про стародавніх греків і римлян»

Дивно, що у школі не розповідають про людей Стародавньої Греції та Риму. Чи були вони високими? А чи голилися? Чи ходили у відпустку? Чи вірили в іншопланетян? Таке відчуття, що я не просто знав про них, але справді знав їх. Кен Дженнінгс, письменник, чемпіон гри-вікторини Jeopardy!

Ця надзвичайно цікава і захопливо написана книжка поєднує ерудицію науковця й живе почуття гумору. Вона структурована як відповіді на 36 поширених запитань про грецьку та римську античність і охоплює все — від релігії та політики до хобі й домашніх улюбленців. Професор Ґреґорі Олдріт, автор книжки «Повсякденне життя в римському місті»

Книжки на схожу тематику

• «Що не так зі скандинавами? Правда і міфи про найщасливіших людей», Майкл Бут, «Наш Формат», 2021 рік
• «Більдунґ. Нордичний секрет краси і свободи», Лене Рейчел Андерсен, Томас Бйоркман, «Наш Формат», 2021 рік
• «Історія світу в 100 предметах», Ніл Макґреґор, «Наш Формат», 2021 рік
• «Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо», Ганс Рослінг, Уля Рослінг, Анна Рослінг-Рьонлюнд, «Наш Формат», 2019 рік
• «Коротка історія майже всього на світі. Від динозаврів і до космосу», Білл Брайсон, «Наш Формат», 2018 рік

Цитати із книжки Ґаррета Раяна «Голі статуї, товсті гладіатори та бойові слони. Відповіді на цікаві запитання про стародавніх греків і римлян»

• Здавалося б, штани в античному світі були вкрай потрібні. Але — за кількома винятками, як-от ексцентричний імператор Геліогабал, який залюбки штатувався в шовкових штанях — греки й римляни вважали штани ознакою варварів. Афінянам цей одяг нагадував про персів, які вторглися в Грецію, несучи із собою масштабні руйнування, а на собі — широкі штани. А римляни асоціювали штани з народами півночі, особливо германцями, які любили вкривати себе татуюваннями і цмулити пиво.

• В епоху класики майже всі грецькі чоловіки носили бороди. У різні часи в моді були різні «зачіски», але найпопулярніша — пишна борода й поголена верхня губа. Поголених чоловіків вважали надто жіночними — аж до вступу на трон Александра Македонського. У видатного завойовника було чимало мух у голові (від «закоханості» в «Іліаду» до переконання, що він народився безпосередньо від Зевса), зокрема, він кожнісінький день голився. Невідомо, чи Александр у такий спосіб намагався підкреслити власну молодість, чи просто борода в нього була ріденька. Але неймовірні успіхи македонського царя посприяли виникненню нової моди — на чисто виголене обличчя.

• Заможні греки й римляни часто тримали одного-трьох песиків мальтійської породи. Їхні зображення можна побачити на грецьких вазах — собачки прив’язані до банкетних лож своїх хазяїв. У римському світі мальтійці стали модними аксесуарами елітних матрон — дами носили своїх улюбленців у складках тунік. Часто домашніх псів непристойно балували: один римський поет написав, як надміру захоплений власник замовив художникові портрет свого песика Міссі. Улюблених гончаків розпещували не менше: в одній праці грецький історик довго й детально розводиться про свого грейхаунда, який лежав поряд, поки писалася праця, і щодня супроводжував хазяїна до гімнасія. А Александр Македонський назвав ціле місто на честь свого вірного гончака Перітаса.

• Для переважної більшості греків і римлян основною стравою на столі була каша, присмачена олією, медом чи травами, або хліб. Залежно від сезону й доступності, до хліба чи каші додавали козиний сир, квасолю, шматочок свинини чи курятини. Селяни розбавляли одноманітну дієту м’ясом дичини або рибою. А для містян, особливо греків, найкращою нагодою урізноманітнити щоденний раціон були релігійні свята — на них, серед іншого, всі разом споживали принесених у жертву тварин. Римляни почали вживати значно більше свинини, але загалом харчувалися приблизно так само, як і греки — хіба тільки відкрили для себе нові фрукти: персики, абрикоси й лимони.

• Демократична етика античних Афін засуджувала хизування багатством, тому елітні бенкети в місті були відносно скромні. Спочатку зазвичай подавали шматочки білого пшеничного хліба з маленькими порціями молюсків, овочів та інших закусок. Після цього переходили до основної страви. Делікатесом вважалося м’ясо козеняти чи ягняти, але якщо афінський бенкет був по-справжньому розкішним, на столах з’являлася риба. Серед гурманів побутувала складна ієрархічна система, яку рибу визнавати смачною: внизу тулилися скромні анчоуси, а нагорі пишався вишуканий тунець. Та найдорожчими були прісноводні вугрі з озера Копаїда: у той час, коли фаховий робітник заробляв драхму за цілий робочий день, один-єдиний вугор міг коштувати аж дванадцять драхм.

• Вино було задоволенням. Принади цього напою оспівували поети, а дехто вважав, що праведним душам годі придумати кращу винагороду, аніж благословенне вічне сп’яніння. Вино було панацеєю. Спартанці купали в ньому своїх дітей, щоб зміцнити їхню шкіру, а філософ-імператор Марк Аврелій рятувався від безсоння щовечірньою заспокійливою чашею. Вино було підкріпленням. Героям Гомера привозили цей напій у табір під Троєю, а ще кожному із чотирьохсот тисяч солдатів римської імперської армії давали приблизно 280 мільйонів вина щодня.

• Смак напою відрізнявся залежно від часу. Герої Гомера пили солодке як мед червоне вино, присмачене козиним сиром і ячменем. В Афінах класичної доби цінували вина з Егейських островів, серед них — підсолені морською водою. Римляни — перші в історії винні сноби — смакували білими винами з пагорбів центральної Італії, і напої ці десятиліттями витримували в амфорах: на посудинах викарбовували рік та ім’я виноторговця. Кілька італійських вінтажних вин, наприклад, урожаю 121 року до н. е., перетворилися на «ікони стилю» і зберігалися століттями. А для простіших римлян вино штучно «зістарювали», тримаючи над полум’ям із димом.

• Дні рахували дуже просто, хоча датування в різних місцевостях могло не збігатися. В Афінах дні рахували до двадцятого дня місяця, а потім у зворотному порядку аж до початку наступного місяця. Римляни рахували дні до наступної календи (першого дня місяця), нони (п’ятого чи сьомого дня) або іди (тринадцятого чи п’ятнадцятого). Широко вживаний в елліністичному світі македонський календар рахував дні серіями, як робимо це ми. Місяці майже повсюди збігалися із циклами Місяця, а отже, тривали десь по тридцять днів. Поза тим у різних місцевостях були свої особливості. Греки називали місяці на честь місцевих релігійних свят. У назвах римських місяців (що ними досі користується значна частина світу) зійшлися боги (наприклад, у назві першого місяця весни заховався Марс), цифри (перший місяць осені — «сьомий», зими — «десятий») та імператори (літні — Юлій Цезар та Август).

• Майже в кожному місті була власна схема літочислення. Найчастіше роки рахували від вступу на посаду авторитетної офіційної особи. Наприклад, в Афінах назву року давав архонт-епонім. Римляни також датували роки за іменами двох консулів. Із кінця ІІІ століття з’явився звичай рахувати роки 15-річними циклами оподаткування — вони називались індиктами. Іще одним способом датування було рахувати роки від важливих історичних подій. Наприклад, деякі римські міста починали нову еру літочислення від року входження до складу імперії, створення провінції, де вони розташовувались, або візиту імператора. Понад тисячу років чимало міст у Сирії жили за літочисленням ери Селевкідів, точкою відліку для якої став день (для нас 312 року до н. е.), коли полководець Александра Македонського захопив Вавилон.

• Античні люди завжди мали свята — у формі щорічних релігійних фестивалів, що ділили рік на відрізки. Не всі дати відзначали (до кінця ІІ століття більш ніж третина року в римлян була офіційно відведена на ті чи ті святкування), але найважливіші обов’язково вшановували. Втім, повторюваних щотижневих вихідних вони не знали. У деяких грецьких містах ділили місяці на дев’яти- або десятиденні періоди (залежно від фази Місяця), але на щоденне життя це майже не впливало. Найближчим римським відповідником вихідних були «нундіни», тобто ярмарки, що відбувалися кожні вісім днів. Для селян нундіни ставали нагодою відвідати місто і продати плоди власної праці. А от у Римі нундіни виконували роль вихідних: діти не відвідували школи, а сім’ї йшли в гості до друзів і родичів.

• Грецькі та римські релігійні практики були традиційні, досить приземлені й пов’язані з конкретними місцевостями. Усі мали вірити в богів, але насправді значно більше важило те, що людина робить для божества, а не що вона про нього думає. Боги не мали звички зазирати в серця або читати думки тих, хто їм поклоняється. Але за свої дари вимагали вшанування — а найкращим вшануванням від смертних завжди були жертви.

• Більшість освічених греків і римлян визнавали існування богів, заохочували проведення традиційних релігійних ритуалів і знали канонічні історії. Але вже в VI столітті до н. е. деякі грецькі філософи й публічні інтелектуали почали критикувати звичні оповіді-міфи. Кілька радикальних мислителів класичної доби висунули теорію, що міфи були напівзабутими епізодами давньої історії, а боги — доісторичними людськими царями. Інші вважали, що богів і міфи винайшли в далекому минулому, щоб встановити політичний контроль. Платон був переконаний, що міфи шкідливі для дітей, а Арістотель називав їх мало не опієм для народу. Пізніші філософи сприймали міфи не менш критично. Епікурейці відкидали їх як продукт людської дурості й страху. А стоїки, їхні опоненти, інтерпретували міфи як алегорії.

Книжка британського арткритика Джона Берджера «Як ми бачимо» є одним із найбільш читаних сучасних текстів про мистецтво. Її було написано за мотивами однойменного серіалу ВВС й уперше видано в 1972 році у видавництві Penguin Books.

Берджер зосереджується на тому, як люди бачать твори мистецтва, і на прикладі живопису та реклами показує, що разом із сюжетним наповненням зображення мають ідеологічний заряд, а засоби репродукування впливають на наше нинішнє ставлення до мистецьких творів.

Арткритик пропонує тезу, що мистецтвознавчі тексти мають не тільки бути авторитетними висловлюваннями про мистецтво, а й сприяти вмінню читачів бачити та висловлюватися. У структурі книжки цей потяг відтворено в чергуванні текстових і візуальних есе (які складаються лише із зображень). Читач дивиться на зображення, а потім читає текст. Читає й опісля самостійно розглядає зображення. У завданні книжки цей потяг відтворено в авторській спробі «почати ставити питання». Берджеру було важливо створити книжку, у якій обговорення питань про мистецтво й технічне репродукування, жіноче тіло, рекламу й олійний живопис були б підхоплені читачами і їх далі обговорювало б широке коло: студенти, митці, мистецькі інституції й інші мистецтвознавці.

Берджер є одним із визначальних англомовних арткритиків другої половини XX століття. Із текстами про способи бачення, фотографію, мистецтво й революцію він також зробив значний внесок у популяризацію сучасного погляду на мистецтво для широкої аудиторії. У світових університетах книжка Берджера належить до обов'язкового списку для читання на мистецтвознавчих курсах, а також досі є цитованим джерелом у питаннях «мистецтва в епоху його технічного репродукування» (Берджер розвиває ідеї Вальтера Беньяміна), зображення жінки в мистецтві та зв'язків олійного живопису й реклами.

Видання підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.

Дизайн «Як ми бачимо» Джона Берджера відповідає оригінальному англомовному виданню, який створив Річард Голінс спільно з Берджером у 1972 році спеціально для Penguin Books. Нам важливо було зберегти всі деталі, які задумав автор: порядок ілюстрацій, їхній розмір та колір.

«Як дизайн спонукає нас думати» — це вихід за рамки очевидного і поверхового задля дослідження прихованих сигналів, які використовують дизайнери, щоб залучити аудиторію. Дизайн на будь-яких носіях застосовує комбінацію елементів — шрифтів, зображень, форм і кольорів, — щоб донести повідомлення, але це повідомлення також породжує думки та емоції, які не так легко сформулювати.

У книзі подано широкий спектр прикладів із різних галузей, зокрема видавничого, продуктового, цифрового й комерційного дизайну, і досліджено прийоми та інструменти, які дизайнери використовують для впливу на аудиторію й донесення неявних повідомлень. У кожному розділі книги досліджено різні настрої і поняття — від романтики до продуктивності, від гумору до витонченості. Результат — унікальне й захопливе, і для практиків, і для ентузіастів, уявлення про процес створення дизайну.

ЗМІСТ

Вступ

Зваблення

Ефективність

Любов

Гумор

Інтелект

Вишуканість

Гордість

Інновації

Невинність

Ностальгія

Гнів

Задоволення

Чесність

Про автора

Шон Адамс — штатний викладач у Коледжі мистецтв і дизайну в Каліфорнії, один із засновників відомої фірми AdamsMorioka, а також єдиний президент у історії AIGA (Американського інституту графічних мистецтв), якого було обрано на два терміни. Адамс тричі входив до складу національної ради AIGA, був президентом AIGA в Лос-Анджелесі.

У 2014 році Адамса нагороджено медаллю AIGA, найвищою нагородою в професії, він стипендіат AIGA та член Міжнародної конференції дизайну в Аспені, автор численних журнальних колонок і кількох книжкових бестселерів. Адамс потрапив до переліку сорока найвпливовіших людей, що формують світовий дизайн, а також до десятка найвпливовіших графічних дизайнерів у Сполучених Штатах.

Його блог, Burning Settlers Cabin, регулярно потрапляє до списку десяти найкращих дизайнерських блогів у США. Адамс — автор відеокурсів із дизайну, брендингу та історії дизайну на lynda.com, а його курс «Основи графічного дизайну: макет і композиція» переглянули понад 1,45 мільйона разів із моменту запуску в 2013 році.

Клієнтами Адамса були Академія кінематографічних мистецтв і наук, Adobe, Gap, The Metropolitan Opera, Frank Gehry Associates, Richard Meier Associates, Nickelodeon, USC, Sundance та Disney.

Василь Кук — останній командир УПА. Людина, яка пройшла крізь усі великі трагедії та злами українського ХХ століття і дожила до незалежності, за яку боролася все життя.

Боротьба українських підпільників проти польської влади, спроба відновлення незалежності в 1941-му, розгортання мережі ОУН на півдні та сході України, протистояння нацистському режиму, найбільший бій УПА під Гурбами весною 1944 року, війна повстанців проти совєтської влади, репресії та провокації НКВД, спроби КҐБ ламати непокірних в’язнів і врешті розвал совєтської імперії — це все розділи біографії Кука. Але ця книжка — не лише життєпис непересічної постаті, а й масштабне дослідження українського національного руху: від його зародження в ХІХ столітті до збройного спротиву проти нацистів і совєтів, і до перших років незалежної України.

«Чесний літопис окремої людини і максимально об’ємний портрет часу»,— Марія Матіос

«Генерал Кук — одна з найбільш відомих і водночас загадкових фігур України ХХ століття. Володимир В’ятрович майстерно поєднує архіви ворогів і спогади прихильників, щоб розповісти історію однієї людини та кількох епох, поєднаних ідеєю боротьби за українську незалежність»,— Сергій Плохій

«В історії націоналіста Василя Кука, яку описав Володимир В’ятрович, цікаво все — і його підпільна боротьба проти поляків, і керівництво підпіллям ОУН на півдні та сході України, стосунки з Лебедем і Шухевичем, і те, як він був головним командиром УПА, і те, як він вижив у лабетах КҐБ і якою ціною. Книга дає інтелектуальну поживу спраглим до історії і, що важливо, не зловживає бронзою для портретів головного героя, його товаришів і чорною фарбою для недругів»,— Вахтанг Кіпіані

Книга «Генерал Кук. Біографія покоління УПА» — це історичний нонфікшн, створений українським публіцистом, істориком, політиком і громадським діячем Володимиром В'ятровичем. Автор відтворює загальну картину українського минулого у 20 столітті, розповідаючи про життя Василя Кука, останнього головнокомандувача УПА, та представників покоління нескорених. Окрім розкриття історичних постатей, Володимир В'ятрович пропонує поглянути на розвиток національного руху під новим кутом, висвітлюючи його у контексті пробудження, зміцнення й поширення.

• У виданні представлені матеріали з особистого архіву Василя Кука: нариси спогадів, листування та щоденникові записи 1960–2000-х років.
• Фотодокументи надано Центром досліджень визвольного руху та Галузевим державним архівом Служби безпеки України.

Історія незламності, боротьби й жертовності

Нонфікшном «Генерал Кук. Біографія покоління УПА» Володимир В'ятрович вшановує головнокомандувача УПА, описуючи його особисту боротьбу із совєтською системою та вплив діянь Василя Кука на розвиток українського національного руху. Попри те, що ця книга не є мемуарами, автор прагнув сповна розкрити постать останнього командира Української повстанської армії. Відтак на сторінках видання читачі зустрінуть безліч коротких розповідей, міркувань і цитат генерала, взятих як з архівних документів, так і з особистих розмов В'ятровича й Кука. Утім, доробок автора фокусується не тільки на висвітленні шляху головнокомандувача УПА. Життєпис головного героя книги органічно переплітається з історіями багатьох визначних діячів визвольного руху, з чого постає об'ємний портрет українського минулого.

Крізь призму часу автор говорить про людей, які були готові жертвувати собою, брати відповідальність за інших і розкривати увесь потенціал стратегічного мислення, щоб здійснити свою спільну мрію про незалежну українську державу.

У розрізі століть: сучасний погляд на події минулого

Своїм напрацюванням Володимир В'ятрович прагнув зменшити дистанцію, що розділяє сучасних українців від покоління УПА. Для цього автор не лише провів ґрунтовну історичну розвідку визвольних змагань, а й адаптував тексти з архівів: змінив архаїзми й маловживані слова, щоб полегшити розуміння викладу матеріалу. Пропрацьований масив інформації — те, що відрізняє цю книжку з-поміж інших біографій Василя Кука. Крізь розкриття постаті останнього головнокомандувача УПА та представників покоління нескорених Володимир В'ятрович витворює деталізований портрет часу, в якому замальовки особистого органічно поєднуються з нарисами розвитку українського національного руху.

Пропонуємо купити «Генерал Кук. Біографія покоління УПА» та дізнатися більше про життя останнього командира Української повстанської армії, його відчайдушну боротьбу в умовах окупації, протистояння нацистам і совєтам, його битву за свободу.

У пустелі Нью-Мехіко 16 липня 1945 р. таємно підірвали першу атомну бомбу. Вражений руйнівною силою свого творіння, Дж. Роберт Оппенгеймер, керівник Мангеттенського проекту, відтоді затявся боротися проти розробки водневої бомби та не допустити ядерної війни. Утім подальші випробування зброї масового ураження на містах Хіросіма й Нагасакі звели нанівець усі його старання.

Оппенгеймера підозрювали в тому, що він комуніст і шпигун СРСР. Він зазнав утисків і переслідувань з боку ФБР і мусив полишити будь-яку громадську діяльність. Його приватне життя так само зазнало втручань: його телефон прослуховували, дружину Роберта виставляли запійною п’яничкою, а йому приписували низку позашлюбних стосунків і з жінками, і з чоловіками. І так само, як створення атомної бомби знищило Оппенгеймера як науковця і публічну персону, ще жахливіша бомба знищила його тіло й розум. І цю бомбу він утримував у собі до останньої хвилини, намагаючись не допустити тепер уже індивідуальної катастрофи.

Лише 1963 р. президент Кеннеді реабілітує його, і завдяки цьому постать Оппенгеймера набула іншого значення для усього світу.

Книга «Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея» є втіленням 30-ти років інтерв’ю з родиною, друзями й колегами Оппенгеймера, пошуків у файлах ФБР, результатом аналізу записів промов і допитів, знахідок приватних документів. Скрупульозна біографія, у якій означено засадничі для наукового світу й історії загалом віхи життя найвідомішого вченого свого покоління, однієї зі знакових постатей ХХ ст., для якої тріумф і трагедія міцно переплелися гордієвим вузлом.

Джим Ланкастер – генеральний директор машинобудівної компанії Lantech, яка в 1990-ті роки була одним з лідерів впровадження лін (від англійського слова «lean» – худий, знежирений) — концепції управління, заснованої на зменшенні всіх видів втрат. Як і багато інших організацій, що працюють за системою лін, Lantech спочатку показував фантастичні результати. Наприклад, загальний час виробничого циклу для певних товарів скоротився з 14 тижнів до 8 годин! Але чогось бракувало. З фінансового погляду компанія не показувала таких результатів, як очікували. Успіхи від покращень поступово сходили нанівець, а процеси поверталися до свого попереднього стану.

Ключ був у тому, щоб перейти від епізодичних вдосконалень до постійного, неперервного щоденного управління процесами на виробничому майданчику та негайного вирішення проблем, що виникають на конвеєрі. Джим зрозумів, що це робота кожного працівника, включно з ним самим; що він має щодня підтримувати робітників на передовій лінії виробництва – там, де створюється реальна цінність.

Ця книжка – щира та прониклива історія лідера, який зміг вивести компанію на новий рівень розвитку, досягти доти небаченої прибутковості та забезпечити своєму бізнесу перші позиції на ринку. Вам не потрібні дорогі консультанти, щоб зробити те саме. Достатньо восьми кроків, аби створити міцну систему управління в режимі реального часу. Джим Ланкастер детально описує ці кроки, ілюструючи їх прикладами з життя власної компанії – так, наче проводить екскурсію нею.

«Наберіться сміливості, відкладіть усе, що відволікає вас кожного дня, вийдіть зі свого кабінету та підіть туди, де відбувається справжня робота, щоб побачити, як створюється цінність на передовій лінії виробництва Описана тут система дійсно працює, і я знаю, що у вас усе вийде, якщо в мене вийшло. Вам просто потрібно вийти з зони комфорту і навчитися бачити справжню роботу управління»

Джим Ланкастер

Рецензії:

«Простою мовою та з використанням ілюстрацій Джим зображує систему управління, яку ви можете застосувати до вашої організації з вражаючими наслідками Я думаю, ви зможете знайти тут як натхнення, так і розвагу»

Джим Вумек, засновник і старший радник Lean Enterprise Institute, США.

«Це історія, на яку я так довго чекав. Джим щиро ділиться своїми помилками, котрі, повірте, притаманні більшості українських топ-менеджерів. В книжці чітко показаний перехід від управління в стилі «талановитого тушіння пожеж» до створення умов, за яких пожежі ніколи не виникають. Я раджу цю книгу власникам бізнесів, директорам, керівникам підрозділів, усім, хто шукає чітких орієнтирів в управлінні нестабільними процесами, хто бажає виховувати самостійних та ініціативних працівників»

Сергій Комберянов, президент Лін Інституту України.

«Це не просто книжка про лідерство через історію впровадження лін. Читач занурюється в щоденні думки керівника компанії. Ви відчуваєте його страхи, його розчарування, його виклики й багато моментів прозріння, тим часом як Lantech повільно перетворює себе»

Джейсон Морін, директор з постійного вдосконалення глобальної корпорації XPO Logistics.

Наґомі — японська життєва мудрість, яка навчає стійко приймати всі примхи долі, допомагаючи людині жити спокійним гармонійним життям.

Слово «наґомі» не має точного відповідника в українській мові, але бажано, щоб воно увійшло в лексикон кожної людини. Поняття, закріплене в цьому слові, добре відоме всім мешканцям Японії: набути наґомі означає віднайти спокій та емоційну рівновагу. Ця повсякденна філософія глибоко вкорінена в японській культурі: від способу приготування їжі (поєднання солодкого, солоного, кислого, гіркого й умамі) до звичаю святкувати швидкоплинний сезон цвітіння сакури — скрізь вона залишила свій відбиток.

У житті кожної людини трапляються радощі, й прикрощі, злети й падіння. У книжці, яку ви тримаєте в руках, всесвітньо відомий автор Кен Моґі пояснює, чому важливо щиросердо прийняти те, як влаштовано світ, і збалансувати весь здобутий досвід — і позитивний, і негативний. Заглиблюючись в історію, традиції та культуру Японії і надаючи інструментарій, який допоможе отримувати задоволення від життя, автор показує, як кожен із нас може створити наґомі для себе.

Нова книжка всесвітньо відомого філософа, математика, науковця Насіма Ніколаса Талеба, автора світового бестселера "Чорний лебідь".

Наклад першого видання закінчився. Пропонуємо придбати оновлене видання 

«Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті» Насіма Талеба

Тематика книги

Філософія, математика, системний аналіз.

Про книгу "Антикрихкість"

Наше життя неможливе без хаосу, мінливості та стресу, які постійно тиснуть на нас. В умовах невизначеності ми прагнемо сталості, однак саме вона стає перешкодою на шляху до розвитку. Дивовижно, та завдяки невизначеності і впливу змін люди, речі та цілі системи можуть еволюціонувати й ставати кращими. Цю рису Насім Талеб називає антикрихкістю й окреслює прості правила, які допоможуть обернути непередбачуваність і невизначеність на джерело самовдосконалення. Ба більше, ця властивість дає користь як людям, так і компаніям і навіть країнам, а коло питань, які допомагає з'ясувати книжка, надзвичайно широке - від методу помилок, оцінювання ризику до політики, освіти й медицини.

Для кого книжка Насіма Талеба

Книжку варто всім, хто цікавиться теорією ймовірності, математикою, філософією, системним аналізом та літературою.

Чому ця книжка

"Антикрихкість" - це детальна інструкція з виживання у світі, де правлять Чорні лебеді. Це одна з книжок усесвітньо відомої серії "Невизначеність" (Incerto), до якої входять також "Чорний лебідь" ("Наш формат", 2017), "Обдурені випадковістю" та "Прокрустове ложе", які наше видавництво готує до друку. На думку самого автора, "Антикрихкість" - найважливіша його праця.

Про автора

Насім Ніколас Талеб - лівансько-американський філософ, математик, науковець. Працював на керівних посадах у брокерських фірмах Лондона і Нью-Йорка. Колишній біржовий аналітик, засновник хедж-фонду Empirica Capital LLC. Викладав у кількох університетах, зокрема в Нью-Йоркському та Оксфордському. Видатний літератор, письменник, знаний у всьому світі відкриттям феномену Чорних лебедів.

Книги українською на схожу тематику

• "Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті", Насім Талеб, "Наш формат", 2017 рік;
• "Мислення швидке й повільне", Деніел Канеман, "Наш формат", 2017 рік.

Відгуки про книжку

Неймовірна праця, сповнена прикладів, історій, влучних зауважень і гостроцікавих недомовок. Я вже хочу прочитати її знову. А потім ще раз. Мет Рідлі, Wall Street Journal

Смілива книжка, яка пояснює, чому і як саме ми можемо скористатися невизначеністю, випадковістю та помилковістю. Це може докорінно змінити ваше життя. Newsweek

Антикрихкість - це не просто економічна й політична доктрина. Це також ключ до хорошого життя. Fortune

Цитати

Про функціонування в умовах невизначеності:

Антикрихкість любить випадкове й невизначене, що означає - і це дуже важливо - любов до помилок, точніше, до певного розряду помилок. Антикрихкість дає нам змогу функціонувати в умовах невизначеності, коли ми не до пуття відаємо, що робимо - і все одно досягаємо успіху. Скажу просто: робити ми вміємо краще, ніж думати, - саме завдяки антикрихкості. По-моєму, завжди краще бути антикрихким невігласом, ніж дуже кмітливим і крихким.

Про чорних лебедів:

Чорні лебеді (з великої літери) - це непередбачувані рідкісні події великого масштабу, які спричиняють серйозні наслідки. Непередбачувані для окремого спостерігача. Назвімо такого підсліпуватого спостерігача "індичкою" - ці події стають для нього повною несподіванкою і завдають шкоди, мов День подяки для індички. Я стверджую, що історію роблять "чорнолебедині", рідкісні події, а ми натомість займаємося тонкими нюансами звичайного, розробляємо моделі, формулюємо теорії, будуємо концепції, які не допомагають ані побачити Чорних лебедів, ані оцінити ймовірність їхньої появи.

Про антикрихкість:

На щастя, природа-мати - завдяки антикрихкості - найкращий фахівець із рідкісних подій і найкраще дає раду Чорним лебедям. Мільярди років вона якось виживає без командно-адміністративних розпоряджень випускників Ліги плюща, яких розсадили по директорських кріслах. Антикрихкість - це не просто засіб від Чорних лебедів; зрозуміти її - означає перестати боятися рідкісних подій, які й творять історію, технологію, науку, все на світі.

«Минуло роки чотири з моменту, коли я вперше почав говорити й писати про нову концепцію, що називається Lean Startup, і менше ніж рік відтоді як я опублікував свою книжку Lean Startup: How Today’s Entrepreneurs Use Continuous Innovation to Achieve Radically Successful Businesses («Lean Startup: як нинішні підприємці використовують постійні інновації, щоби досягти радикально успішного бізнесу») (Crown Business). За цей час я бачив, як ці ідеї зростали й розповсюджувалися — від індустрії до індустрії, від сектора до сектора, від функції до функції. Щоразу коли ми відкривали незвідану землю, ми покладалися на далекоглядних лідерів, що допоможуть перекласти ключові принципи й розробити нові процеси для їх упровадження.

Lean UX — важливий крок у цій еволюції. Уперше у нас є зовнішній погляд на те, як принципи Lean Startup застосовуються в контексті дизайну. На цьому шляху книга знайомить нас із важливими новими інструментами й техніками, що дозволяють досягти ідеальної співпраці, швидкої готовності продуктів і — найважливіше — суттєво вищої якості». — Ерік Ріс, із Передмови.

«Lean UX розбиває бар’єри, що відділяли дизайнерів програмного забезпечення від справжніх потреб бізнесу з одного боку та проблем власне впровадження — з іншого. Lean UX враховує не лише дизайнерів, він запрошує наших партнерів у бізнесі та технології працювати з нами над найкращим рішенням на цьому шляху. Колись у Джефа був великий клієнт зі сфери фармацевтики. Він найняв агентство, у якому працював Джеф, щоби змінити дизайн своєї платформи для онлайн-торгівлі. Метою було збільшити прибуток на 15 відсотків. Джеф був головним дизайнером взаємодії в команді. Члени команди на кілька місяців зачинилися в офісі й вивчали поточну систему, ланцюжок постачання, конкурентів, цільову аудиторію та сценарії контекстуального використання. Вони досліджували персон і збирали стратегічні моделі. Джеф створив нову інформаційну архітектуру для каталогу продукції та придумав абсолютно новий досвід купівель і платежів. Коли ці місяці минули й роботу було завершено, команда зібрала все в презентацію PowerPoint. Презентація була чималенька — як і належало, зважаючи на ціну 600 000 доларів! Команда приїхала до офісу клієнта і провела там повний восьмигодинний робочий день, пояснюючи кожен піксель та кожне слово у презентації. Коли вони завершили, клієнти вітали їх оплесками (їй-бо!). Джеф і його команда видихнули з полегшенням. Клієнту сподобалася їхня робота. І команда Джефа ніколи більше не відкривала цю презентацію. Через півроку після зустрічі з презентацією на сайті клієнта не змінилося нічого. Клієнт також ніколи більше не відкривав цю презентацію. Мораль цієї історії: створення вивірених до пікселя специфікацій може бути шляхом до отримання шестизначних сум за консультування, але не до суттєвого поліпшення реального продукту, критично важливого для реальних користувачів. Дизайнери теж не приходять у цей бізнес заради специфікацій. Ми хочемо створювати послуги й товари, що мають значення, а не писати папери». — Джеф Ґотельф і Джош Сейден, зі Вступу.

Поет і Громадянин Василь Стус (1938–1985) не зміг побувати на презентації жодної зі своїх книжок. Бо в Україні його не друкували — збірки віршів ходили по руках у самвидавному вигляді, а публікували їх лише за кордоном. Участь у русі незгідних з русифікаторською й антиукраїнською політикою, активна правозахисна позиція двічі приводили Стуса на лаву підсудних — за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда».

У книжці «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР» правда про кримінальну справу, життя і смерть поета. Тут зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно».

• Суд і роль адвоката Медведчука.
• Останні роки життя в таборі особливого режиму.
• Нобелівська премія: чи мав поет шанс її здобути?
• Смерть Василя Стуса: хворе серце, убивство чи самогубство?

Оновлене видання «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР» містить в собі офіційне повідомлення ГУР МОУ про вилучення даної книги з бібліотек на тимчасово окупованих територіях.

Історія - це нудно і незрозуміло? Герої цієї книги спершу теж так думали. Але всього одна цікава знахідка може підштовхнути до того, щоб познайомитися з історією ближче - і виявити, що вонa можe бути зaхопливою, яскравою і такою близькою до кожного з них. Четверо друзів беруться дослідити нашу історію, дізнатися про все правду: які динозаврижили на наших землях, хто боровся за незалежність, яку маємо зараз, чому українці саме такі. Виявляється, історія може бути цікавою та вкрайважливою, навіть, якщо це було ще за динозаврів.

Книга «Студійне скло в Україні» присвячена історії та становленню міжнародного руху студійного скла – унікального явища в мистецтві ХХ століття, що змінило уявлення про скло як матеріал. Автор Михайло Бокотей розповість про шлях від утилітарного й декоративного використання скла до його утвердження як повноцінного образотворчого медіума.Також у книзі розглядається роль піонерів студійного руху – Гарвея Літтлтона, Домініка Лабіно, Ервіна Айша, Андрія Бокотея, Франца Черняка тощо та їхніх послідовників – у формуванні нового мистецького напряму. Окрему увагу приділено українському художньому склу, яке спирається на давні традиції гутництва та розвивалося паралельно зі світовими тенденціями.Видання буде цікаве всім, хто хоче більше дізнатися про українське мистецтво.

Ця чудова книга розповідає про мисткинь які творили в різні часи, та все ж залишалися у тіні історії. Кожен розділ цієї книги розпочинається завданням, яке зачіпає внутрішнього художника, спонукаючи читача створювати нову захоплюючу роботу та прокладати власний творчий шлях. Інтерв’ю, зображення та історії сучасних художниць, які перебувають на вершині своєї слави, дають додаткове натхнення, а історичні ретроспективи пов’язують їх із роботами жінок-новаторів минулого.

Алекс В. Вайт пропонує бачення дизайну, що ґрунтується на концепції єдності та взаємодії змістових елементів — і тла, візуально вираженої ідеї — та її обрамлення.

«Дизайнерська освіта переважно стосується поєднання старих та створення нових елементів контенту. Вона зосереджується на зв’язках між формами — і вкрай рідко розглядає таку критично важливу частину дизайну, як фонові простори та форми. Це відображає віру в те, що наявне важливіше за відсутнє. Але порожнеча, коли до неї ставляться як до повноцінного партнера в дизайні, стає динамічною. Саме вона, поряд із оригінальною візуальною ідеєю, визначає чудовий дизайн», — зазначає автор у передмові до третього видання.

Такий усеохопний погляд відкриває просто безмежне поле для експериментів, та щоб дизайнер у них не губився, автор окреслює дуже чіткий орієнтир — «комунікація»:

«На відміну від математики, де може бути лише одна "правильна" відповідь, дизайн пропонує багато альтернативних рішень. І дизайнерові належить знайти серед них найкраще. Не варто розглядати дизайн лише як можливість похизуватися власними візуальними експериментами. Однак ті пошуки, що сприяють комунікації, вітаються завжди».

Виклад оригінальних міркувань і підходів автора проілюстровано добіркою прикладів, що представляють різні епохи та стилі.

Оновлене та доповнене видання

«За Україну, за волю, за народ!» — із цими словами в серці і на устах йшли на смерть тисячі українців, сподіваючись вибороти свободу для рідної країни.

Тривалий опір Української повстанської армії, яка чинила тоталітарним режим в умовах майже повної зовнішньої ізоляції, — це одна з тих сторінок історії України, яка й досі потребує неупередженого тлумачення науковцями. Як була створена УПА, які завдання перед собою ставила, яку роль відіграла у часи Другої світової війни, якою була боротьба із гітлерівською окупацією та протистояння з НКВС...

Висвітлюючи основні події цього масштабного народного руху, автор дає можливість небайдужому читачеві зорієнтуватися в історії України цього періоду.

Книжка «Злет і падіння Третього Райху» — це монументальне дослідження найнебезпечніших подій ХХ століття. Нині, коли після закінчення Другої світової війни минуло понад 70 років, нам здається неймовірною та загроза, яку несли у світ Гітлер і його імперія. Багаторічна робота з першоджерелами, особисті спостереження автора за підйомом нацистської Німеччини, 485 тонн документів від Міністерства закордонних справ Німеччини, безліч щоденників, записів телефонних розмов, ретельно збережених німцями, — усе це стало основою масштабної праці Вільяма Ширера. Поєднання особистих спогадів та історичних фактів вирізняє цю книжку з-поміж решти праць, присвячених історії нацистської Німеччини.

У першому томі дослідник подає максимально об’єктивну інформацію про зародження Третього Райху, політичний зліт Гітлера, детально описує всі згубні кроки, які призвели до війни, і зрештою показує, як польська війна переросла у Другу світову.

Бріанна Вест не повчатиме вас, яким саме чином уникнути проблем, досягти успіху, стати щасливішими тощо. Вона просто розкаже про те, що ви відчуваєте, пояснить, чому ви це відчуваєте, й підштовхне до правильного рішення, яке буде виключно вашим.

Ця книга-бестселер містить 101 короткий текст, який нагадає про важливе у вашому житті, допоможе здобути емоційне благополуччя й реалізувати потенціал, а ще замінить добрий десяток книг із психології та саморозвитку.

У серії «Майстри мистецтва» зібрано художників, які малюють звичайними фарбами, і тих, які створюють цифрові зображення. Їхній сукупний досвід величезний, і в цій книжці вони детально знайомлять вас із теорією та дають практичні поради щодо використання кольору і світла для покращення зображення.

Експерт Чарлі Пікард ґрунтовно ознайомить вас із теорією кольору включно з ієрархією кольорів, групуванням значень, кольоровою константою та експозицією. Ви побачите, як тон, значення й кольоровість можуть допомогти у створенні, змішуванні та регулюванні кольорової гами. Потім розглянете таку об’ємну тему, як світло. На основі чудових ілюстрацій ви зрозумієте такі складні поняття, як затінення, фігура, об’єм і текстура, і навчитеся з ними працювати. Ми також проаналізуємо три основні типи поверхонь — матову, дзеркальну і прозору, і ви зможете впевнено відтворювати будь-яку з них.

Потім такі видатні митці, як Джаміла Кнопф, Гувейз і Натан Фоукс запропонують вам навчальні матеріали, зосереджені на можливостях використання кольору та світла. Кожен художник ділить процес на етапи й детально розповідає про свої дії на кожному з них: як вдалося зробити кольори дивовижними, освітлення — реалістичним, атмосферу — захопливою, а поверхні предметів — достовірними. Кожен із художників має свій стиль — отже й технік, як втілити теорію на практиці, буде багато. Додаткові рекомендації дають інші запрошені митці, які теж є експертами в своїй галузі. Тож ви додатково ознайомитеся зі ще більшою кількістю стилів, навичок і засобів створення зображення.

Це не лише унікальна можливість детально вивчити взаємодію кольору та світла, а й комплексний практичний довідник, що завжди напохваті.

Навряд чи існує у світі багато книжок про мистецтво, які б витримали 16 перевидань, і просто незлічену кількість перекладів практично на всі мову світу, до яких, нарешті, долучилася й українська. Тож книга професора Ернcта Ґомбріха б’є всі рекорди завдяки унікальному підходу автора, який вирішив написати не стандартну академічну сухувату історію мистецтва з купою дат і персоналій, погано відомих навіть фахівцям, а захопливу розповідь, яка читається як роман. Саме тому він назвав свою книгу Оповіддю, а не Історією, хоча вона містить широкий огляд мистецтва від давніх часів до сьогодення.

Унікальність цієї книги полягає ще й в тому, що автор розповідає про мистецтво з погляду самих мистців, намагаючись розкрити для читача їх внутрішній світ, показати й розказати про те, які задачі вони самі ставили перед собою і які виклики кидали їм обставини їх особистого життя і епох, в яких вони жили. Професор Ґомбріх детально аналізує твори, які виходили з їх майстерень, уникаючи при тому у своїх описах надмірного вжитку суто технічних мистецькознавчих термінів і використовуючи, як він сам пише просту мову, але при тому не приносячи в жертву складність думки. І що дуже важливо — в книзі нема жодного твору, чия якісна ілюстрація не була наведена прямо на тій сторінці, де ми знаходимо його опис, що робить книгу дуже зручною у читанні.

Важливо також підкреслити, що переклад книги українською зроблений колекціонером і знавцем мистецтва професором Андрієм Накорчевським, що гарантує його високу якість.

«Оповідь про мистецтво» стала міжнародним бестселером, її перекладено на понад 20 мов.