Олександр Сапронов

Це велика історія маленької людини про силу пам’яті та силу місця.

Як на мене, це – одна з узагальнюючих must have праць, яку треба читати тим, хто хоче розібратись з темою козацької революції середини 17 століття.

Думаю, цю книгу треба читати всім, хто вважає, що українська нація якась не така. Нещасна, вічно гноблена, недороблена, з якимись дивними керівниками і продажними елітами.

Цю книгу треба читати всім, для кого Україна – це якийсь уявний національний моноліт під стягом Бандери, а всі інші – якісь не такі. 
Це призводить до історичних «неврозів», адже ці люди не можуть зрозуміти логіку минулого. 
Вони лише натягують свої сучасні уявлення на минулі процеси. І їм боляче.

Одним словом, якщо у вас така ж проблема з Мазепою, як і в мене, якщо він вам здається малозрозумілим, сірим і пласким – рекомендую цю книгу.

Не знаю, як ви, а я іноді не тільки з надією, а й з острахом думаю про часи, коли закінчиться війна.
Величезна кількість проблем, які сьогодні «сплять», виринуть назовні, і деякі з них нам дуже складно буде подолати.

Зважена, цікава і об’єктивна біографія Степана Бандери ще не написана.
Після прочитання цієї книги я можу повторити це ще раз.

Помітно, що автор закоханий. Він не тільки знає своє місто, він його відчуває, він живе з ним разом вже давно. Це те, що треба популярним міським біографіям – не тільки знання, а й багато любові.

Колись світ для мене був дуже простим. 
Років 13-15 тому всі люди для мене ділились на дві категорії: хороші рокери і погані всі інші. 

Вважаю, що ця книга – яскравий приклад того, як треба писати про деякі аспекти світової історії для масового читача.

Це важливо в тому числі для нас, бо допоки для росіян імперія – це славна велич минулого, яку в них вкрали, допоки ми - в небезпеці

Хто любить якісну мілітарі-літературу – це для вас. Вам сподобається. Особисто я – десь на межі між «дуже подобається» і «в захваті».

В цій книзі дуже багато особистого, маленького і побутового –того, за що я найбільше люблю такі репортажні сюжети.

Про що книга? Здається б, все зрозуміло. Про Михайла Драгоманова.
Але насправді це – дуже детальна палітра українського, російського та європейського соціалістичного, анархічного, народницького та національного рухів ІІ половини XIX століття. Звісно ж, на прикладі одного з найяскравіших діячів українського руху ХІХ століття Михайла Драгоманова.

Якщо все, що ви знаєте про Русь – це шкільні легенди про заснування Києва, помсту Ольги чи обрання Володимиром віри  – ласкаво просимо. 150 сторінок, які дадуть комплексне уявлення про те, що таке Русь.

Та з часом я почав ставити питання: чи є історичним життя людини, яка прожила життя, боролась за щось, але не потрапила на сторінки підручників чи кадри кінохроніки? 
Чи є історичним життя людини, що не загинула за цю історію?

Насправді завжди цікаво читати роздуми саме американських демократів. Вони наскільки впевнені, можливо навіть самовбивчо впевнені в демократії, що часто їхні думки та погляди виглядають наївними, рожевими, неможливими. Але вони дійсно вірять в це. 

Попри те, що книга написана про не найпростіший період української історії – І половину ХХ століття, в книзі взагалі не відчувається політики. Весь україно-німецько-польсько-чехословацький батл в більшості своїй не відчувається на сторінках цієї книги, хоча опосередковано, в деяких історіях, він, звісно, присутній.

Десятки записок та спогадів подорожніх, дипломатів та службовців, що так чи інашке в кінці 18-на початку 19 століття відвідували Російську імперію, описують Україну після втрати державності. Мало хто з них поєднує цю Україну (частіше її називають Малоросією) з козацькими часами і козацькою державністю.  Для багатьох Україна – хлібний край з дуже добрими і працьовитими людьми. 

У Плохія є чудове вміння – яка б не була тема дослідження, він все зробить у формі історичного детективу з комедією помилок, за розвитком якого спостерігати дуже цікаво, навіть якщо ти не розумієш чи пропускаєш деякі моменти.

Розповім вам про цю книгу. Дуже особливу для мене книгу, адже я дуже люблю діаспорну літературу.
«Нарис історії ОУН» має багато репринтів та перевидань, які я навряд колись би прочитав, але ця книга – оригінал, перше видання, надруковане Українським видавництвом у Мюнхені у 1968 році.

Книгу треба читати, щоб бачити цю планету з різник оптик. Це може бути незручно, комусь неприємно, але такі праці дуже розширюють розуміння процесів, які відбуваються сьогодні у світі.