Володимир В'ятрович

Тому це точно книга, яку мають прочитати наступні керівники України, які поставлять собі за мету зробити її сильною

Пам’ятаєте знамениту фразу про те, що в СРСР сексу не було? 
А ще там не було злочинців, спекулянтів, сексуального насилля, антирадянських настроїв, самогубств, алкоголізму, наркоманії, бандитів та вбивць. 

Якщо хочете зрозуміти як діє Росія (а також Китай та різного роду терористичні та партизанські групи) то варто читати цю книгу. Втім маєте бути готовими до того, що у відношенні до Кремля автора заносить небезпечно близько від «зрозуміти і пояснити», до «зрозуміти і виправдати».

Мокрик не приховує симпатій до своїх героїв, але не замовчує і їх слабкостей. Ми бачимо молодих людей, які прагнули реалізувати себе в літературі та мистецтві, вірили, що зможуть це зробити трохи розсунувши межі, встановлені тоталітарною системою, яка ніби почали змінюватися.

Завжди повторюю - історія може пояснити багато з того, що відбувається нині. Тому рекомендую дуже актуальну книгу про формування відносин між Україною та США. І про важливу роль третього фактора у цих двосторонніх стосунках - Росії. 

Наполегливо рекомендую, хоч місцями це буде «читання з бромом», особливо якщо паралельно підчитувати новини.

Книга надзвичайно корисна для розуміння процесів розпаду імперії. Ми побачимо майже той самий набір факторів, що й сьогодні 

Книга важлива ще одним висновком: насправді немає чіткої межі між спін-диктаторами та популістами на кшталт Трампа чи Берлусконі. Різниця лише в тому, що популістам через спротив громадян не вдалося зламати й підкорити інституції, тож вони не стали спін-диктаторами, а залишилися в історії короткими яскравими епізодами.

Ця невелика книга написана у форматі есею з короткою особистою передмовою, а далі щільність тексту така, що можна розбирати на цитати.

Ярослав Грицак написав фундаментальну працю, мета якої — навчити розуміти українську історію. 15 років роботи втілилися у книгу, яка має стати настільною для всіх, хто хоче розуміти Україну, не лише її минуле, а й теперішнє й майбутнє. 

Автор жорстко викриває соціально-політичні проблеми Європи й Америки, показуючи, як на них паразитує Росія. Сміливо можна назвати «Шлях до несвободи» однією з найважливіших книг наших днів.

Книга не дає відповідей, а ставить запитання, на які кожен з нас намагатиметься відповісти самостійно. Звичайно, лише в тому випадку, коли сенс життя нам потрібен.

Тільки встигаєш (насправді не встигаєш, бо де на все те візьмеш час?) дістатися останньої сторінки однієї книги, як Наш Формат видає ще один "має бути"

І чи можна говорити про зменшення рівня насилля в світі, коли Китай може тримати в концтаборі цілий народ і світ не здатен на те дати ради… коли Індія і Пакистан котрий вже рік не поділять кордон, коли Сирія… коли, при інфантильній пасивності ООН, на очах усього світу старий мстивий закомплексований КДБіст безкарно може відмовляти в праві на існування сусіднім країнам і народам? 

Апетит з їдою прибуває — історія Криму видається аж надто цікавою, тож хотілося б більш насиченого тексту.

Мотиваційна література розбурхує та збуджує, натомість книга Пітерсона радше вмиротворює

Консерватизм завжди страждатиме від тягаря захисту позиції, у якій багато вимог і мало обіцянок [нагороди], але комусь треба

Рецепт успіху нації з книги Нобелівських лауреатів Аджемоглу й Робінсона "Вузький коридор"

Можна ухвалити гарні закони, але звідки взяти критичну масу відповідальних дорослих громадян? 

Фундаментальна праця Тоні Джадта, якого чимало провідних істориків наших днів називають своїм учителем, розгортає широке полотно післявоєнної історії Європи й стверджує: щоб зрозуміти Європейський Союз, треба знати довгий, складний і непевний шлях його створення.

Музика та книги для мене два головних джерела задоволення і натхнення. Тому їх поєднання у прекрасному виданні про гурт чи виконавця - це задоволення в квадраті.

Часто після прочитання книги, яка сподобалася, важко почати іншу.

Цю книгу варто було б видати українською мовою значно раніше — якраз напередодні 2019 року, перед тим вікопомним але цілковито всратим електоральним подвигом українців, який і став неминуче буквальним втіленням четвертого закону дурості — "Недурні завжди недооцінюють руйнівну силу дурнів. Зокрема, недурні схильні забувати, що будь-який зв'язок з дурнем — незалежно від місця, часу та обставин — у підсумку дорого їм обійдеться". 

24 лютого ненадовго сколихнуло заслиняних в анабіозі підписантів примарного миру 8 травня 1945 року — запалу вистачило перейменувати картину Деґа, дві країни позбулися нейтралітету й Тімоті Снайдер пожав нарешті лаври своєї праці, та й по всьому. Нікому то не треба тепер якось оригінально подавати «Переосмислення», так само як і щось вигадувати про автора, так широко представленого українською. Отже: місце — Сполучені Штати Америки + Європа + Ізраїль, відлік стартує «після війни» і завершується початком нульових, у головній ролі — британсько-американський інтелектуал Тоні Джадт.