«Цивільний в Берліні»
Від “революційного” встановлення нацистської влади у 1933-му до ще мирного 1937-го польський інтелектуал аристократичного походження мандрував оновленою Німеччиною у пошуках правдивого бачення для шпальт польського часопису, і така хронологія дозволяє побачити не тільки одномоментні знімки, а й пізнати динаміку тодішнього сприйняття нацистського режиму: нажаханість “пєрєгібами на мєстах” 1933-го поступається розслаблености й навіть умиротворености, до нового порядку призвичаюються й воліють не згадувати про “нюанси”.
Собанський блискуче відтворює атмосферу й настрої, та вже точно не може похвалитися прогностичним талантом, адже попри культ ненависти і казармовий мілітаризм «не вірить» в близьку бійню.
«Дивна людина, цей Тоньо Собанський», — справді, проникливий спостерігач не визнає за німецькою потугою неодмінного бажання зжерти Польську державу, а за нею й інших, що таки підтверджує дану в передмові йому характеристику неупередженого ліберала. Поблажливий обсерватор, втім, не дає себе пошити в дурні, позаяк, «пацифісти, як вчить сумний досвід, ще не зарекомендували себе як добрі психологи», та й «мислити логічно … в політиці чи історії заведе недалеко». Це все ще репортажі розвинутого інтелектуала старої школи, світоглядні небокраї котрого малюють навдивовижу глибоке соціально-культурне панно німецького гріхопадіння.
Відвідини польського аристократа не переслідували мети викрити — власне, навпаки, — однак щирі прагнення щораз спіткає невдача. Аутодафе “інклюзивности” — від монархістів до соціалістів, кіл релігійних та квір-культурних, — завершується постанням наскрізь фальшивого конструкту усюди, де донедавна панувало багатоманіття людської природи.
Нині це кличуть популізмом, в тодішньому вокабулярі мандрівника частіше трапляється “кітч”; від першої особи нацизм постає геть не таким епічним, геть порожнім, за винятком хіба, інколи, форми. Щоправда, скептичність ніяк не впливає на життєдайність нацизму — достатньо, щоб сумніви тримали при собі.
Цілком неоднорідна, як і личить лібералу, сукупність думок і вражень, безумовно, варта уваги, акцентую лиш один момент щодо обов’язкового нині читання подібної літератури з рівнянням на московську свинарню. Проводити паралелі з Росією багато ума не треба — тиранії ще не придумали нічого нового, — навіть якщо дойче-шовінізм глибоко асимільованих німецьких євреїв понадміру відповідає поведінці “хороших русскіх”. Просто технологічні інновації викривають злочини тиранії яскравіше, швидше й повніше будь-яких репортажів, однак заледве не щоденні розстріли полонених, трансляції полювання на цивільних в Херсоні, кадри таборів перевиховання та фільмування обстрілів багатоповерхівок, лікарень і зерновозів ніяк не наближають людство до кращого майбутнього.
Жодне перелічування схожостей — чи й буквально ідентичних рис — нацизму, фашизму чи імперіалізму зі Московією не здатне похитнути уми західні чи ще відсталішу решту світу. Здається, проблема зовсім не у незнанні, тож нехай читання репортажів польського аристократа позбудеться важкої ноші відстежування російського сліду — ізвольтє, моншер і сільвуплє, — балєт, ікорка і матрьошка переважать внаші найглибші спостереження.