Струп. Іспанія роз‘ятрює рани

Книжка складна, бо присвячена дуже важкій темі - громадянській війні в Іспанії.

Але читається досить легко через чудовий стиль авторки.

Текст - ще один зразок якісної польської репортажної публіцистики.

Громадянська війна з обопільними звірствами її учасників - не головна тема книги, про це тут йдеться радше між іншим, на полях. Найбільше авторка говорить про сучасні пошуки жертв війни, спроби подолати спадщину конфлікту. І зокрема про спосіб, який донедавна вважався успішним - про забуття. Настільки успішним, що досвід іспанців намагалися пропагувати в Україні.

Професор Ярослав Грицак у суперечках, що слід робити із тоталітарною спадщиною комунізму, часто апелював до Іспанії, як прикладу для наслідування.

Мовляв, забуття найкращий спосіб поведінки з важким минулим, який врятує від розколів у сьогоденні. Моїм аргументом проти було пояснення про некоректність порівняння внутрішнього громадянського протистояння в Іспанії із ситуацією в Україні, причиною якої стало зовнішнє завоювання країни, окупація і колаборація частини суспільства із окупантом.

Катажина Кобилярчик переконливо подала ще один аргумент - забуття минулого не спрацювало навіть в Іспанії. Заклики «не роздирати ран минулого», спроби приховати ці рани величними меморіалами накшталт Долини полеглих, завершилися крахом. Символом цього краху стала ексгумація натхненника цієї політики - генерала Франко, останки якого вийняли із Долини полеглих два роки тому.

Книжка про те, що від минулого не сховаєшся.

І зусилля, які витрачаються на спроби уникнути його, не дають результату. Минуле повертається, проступає кістками жертв із землі, вимагає говорити про нього, змушує домовлятися з ним. І в цьому Іспанія та Україна справді дуже схожі.

Дякую Видавництво «Човен» за публікацію книги українською.