«Бути окей. Що важливо знати про психічне здоров'я»

Люди в стані депресії чи біполярного розладу їдять в середньому на 200-400 ккал більше на добу, мають на 40% більші шанси стати курцями та живуть на 10-15 років менше. Майже третина українців упродовж життя переживає психічний розлад, понад 10% мають розлад у цей момент. У чоловіків найпоширеніша депресія (10%); жінки вразливі насамперед до розладів настрою (21%), депресій та тривожного розладу (10%). Проте лише незначна частка опитуваних зверталася за фаховою допомогою — 74% тих, хто потребував допомоги психіатра, її не отримали — насамперед, через дорожнечу.

Нервова система і мозок, імунна система, ендокринна система та решта тіла впливають одне на одного. Соматичні хвороби й психічні розлади не живуть окремо від одного. Для цього є спеціальний термін — соматизація, перехід в тіло, або симптоматика без медичного пояснення.

Людина не є симулянтом і справді відчуває фізичні болі, тож є ласим шматком для гомеопатів, акупунктурщиків, ворожок та решти шарлатанів. Варто, проте, лікувати першопричину, а не наслідок. Піклуватися про психічне здоров'я більше не є даниною "багатих" та "успішних".

Мозок складається з нейронних мереж — мільйонів нервових клітин, що взаємодіють між собою. Нейрони спілкуються між собою за допомогою нейромедіаторів, деякі з яких популярні джерела описують як "гормони щастя та "гормони любові".

Насправді все "трохи складніше, ніж пишуть у жіночих глянцевих журналах. Наприклад, при тривожних розладах сигналізація дофаміну посилюється, а блокада його дії на нейрони, навпаки, знімає тривожність і допомагає розслабитися. Такий от "гормон задоволення".

А ось ще один приклад: кортизол, відомий як "гормон стресу" при пост-травматичному стресовому розладі (ПТСР), зовсім зникає, тому організм залучає норадреналін. Без "гормону стресу" організм не здатен впоратися з інформацією про страх і загрози, заміщення норадреналіном викликає страх і агресію. Дофаміну стає більше, але мозку від цього жодної радості. Амигдала стає надто чутливою, мозок тригериться від найменшого подразника. Кидатися під ліжко через звук новорічного феєрверка — не вибір людини, а вирок фізіології.

Пам'ятайте про ветеранів з ПТСР, коли будете бабахкати на Новий Рік.

Фізіологія нашого мозку і нейромедіатори відповідальні не тільки за ПТСР, але й за споживання шкідливої їжі: дослідження активності мозку у відповідь на спагеті з розплавленим сиром та окремо на сир й окремо спагеті показало, що це дві великі різниці — спагеті з розплавленим сиром дають значно більше дофаміну й насолоди. Броколі та інша їжа з хорошим реноме "дофамінової хвилі" не викликає.

Психічні розлади значним чином зумовлені генетикою, і причина цього криється в особливих варіантах генів (алелях) рецепторів і переносників дофаміну. Втім, це не привід плакати та бідкатися на долю, адже "генетика заряджає рушницю, а середовище спускає курок", тож все можна змінити. Люди еволюційно запрограмовані бути в доброму настрої, і саме ми вирішуємо, які емоції зараз відчуваємо, чому ми їх відчуваємо, як ми їх переживаємо та як виражаємо. Відповідальна за формування емоцій лімбічна система частково контролюється мозком, але може діяти й сама по собі, приймаючи рішення передчасно, дуже швидко та надемоційно.

Загалом, практично всі психічні розлади та синдроми супроводжуються зміною балансу нейромедіаторів чи чутливості до них нейронів.

Антидепресанти — сполуки, що допомагають мозкові відновити належний рівень нейромедіаторів. "Хімією" вони є не більше за інші медикаменти.

Анорексія та інші розлади харчової поведінки більш ніж на половину зумовлені генетикою, і саме статеве дозрівання "вмикає" гени, що визначають харчову поведінку та дають старт розладам. Нерідко (в 24-52% випадків) буває, що першою сходинкою до анорексії стає веганізм чи вегетаріанство. Цей та інші розлади за своєю природою закорінені у нейронних мережах та є не такими уже й залежними від тиску "патріархату", медіа й недбалості батьків, як прийнято вважати. На жаль, все справді складно, й хворобу неможливо приписати одній-єдиній причині.

Значна частина книги і навіть окремий розділ присвячені "жіночим" темам, як-от ПМС та ПМДП — передменструальне дисфоричне порушення, на яке хворіють від 1.3% до понад 5% жінок. Що б там не писали про однаковість двох статей, проте самопочуття та настрій формуються у жінок зовсім по-іншому, ніж у чоловіків. Наприклад, 6% військових лікарів і понад 27% військових лікарок мали тривожний розлад у 2017 році. У жінок депресія буває в 1.7 рази частіше, ніж у чоловіків, що пояснюється дією на мозок статевих гормонів. Жінки також в чотири рази частіше хворіють на зимове сезонне афективне порушення. Різниця більш ніж значуща.

Підсумовує книгу надзвичайно вдала післямова про історичну травму:

Українці внаслідок пережитих травм сформували в собі риси недовіри до влади та одне до одного, конформізм, байдужість, психологію бідності та безініціативність. Підкреслена аполітичність по-іншому проявляється у недбалому ставленні до здоров'я, авторитарний стиль виховання дітей формує схильність до голосування за сильних на руку господарників. Психічне трансформується в політичне, й одне від іншого далеко не втікає.

Зрадофільство, яке "по-науковому" зветься "схильністю до негативної афектації", веде до тривожних розладів і компульсивного переїдання, а коренем какаяразнічної байдужості до політики є екзистенційна порожнеча — коли людина не знає що робити зі своїм життям. Вихід знаходять в чарці, на голці чи біля дебіловізора.

Не треба так, читайте книги, в тому числі і цю.

Попередня книга Дарки Озерної про фізичне здоров'я заслужила не тільки схвальну рецензію, а й реально змінила моє життя — в раціоні стало менше цукру, почали частіше з'являтися овочі, їжа на пару і таке інше.

Книга про психічне здоров'я настільки корисною для мене, сподіваюся, не стане, проте якщо поглянути на результати місцевих виборів, очевидно, що в наріду з психікою все дуже погано.

Рекомендую.