Що ми знаємо про історію Азії?

• Автор: Пітер Франкопан
• Назва: Великі шовкові шляхи
• Видавництво: Лабораторія

Що ми знаємо про історію Азії?

Насправді – майже нічого. Наша історія європоцентрична, від школи до університету ми вчимо і досліджуємо європейський світ, і майже ніколи щось поза ним.

В ньому завжди головні події, що змінюють світ, відбуваються у Європі та США, і майже ніколи в Азії.

Так, любителі історії знають про Персію, Золоту Орду, Опіумні війни, Чингіз-хана та Ґанді, але це уривчасті знання, які не дають загальної картини.

Пітер Франкопан пропонує поглянути на світ з іншої оптики, пропонує подивитись на історію світу з точки зору азійського континенту.
Насправді дуже потрібна і своєчасна книга, яка допоможе розширити ваш кругозір і поглянути на світові процеси так, як ви навряд дивились до цього.

Книгу треба читати, щоб бачити цю планету з різних оптик.

Це може бути незручно, комусь неприємно, але такі праці дуже розширюють розуміння процесів, які відбуваються сьогодні у світі.

Спочатку було трохи складно, бо часто доводилось заглядати в Google-maps, вишукуючи давні міста та шляхи першого тисячоліття нашої ери. 

Сьогодні ці міста розбиті війною в Сирії та Палестині, загнані в середньовіччя талібами в Афганістані, або й просто зникли десь в монгольських степах. Але колись це були центри світової торгівлі, які визначали майбутнє.

Як на мене, головна думка всієї 600-сторінкової праці полягає в тому, що яка б частина світу не панувала на Землі, це буде робитись багато в чому завдяки ресурсам Азії, навіть якщо це будуть не самі азійські країни.

Автор говорить думки, які раніше мені в голову не приходили.

Наприклад, що Античність і Римська імперія – це не Європейський світ, яким ми собі її уявляємо сьогодні. Те, що сьогодні є Європою, в Античному світі було далекою і нікому не цікавою периферією, а погляд перших імперій був повернутий на схід, а не на захід.

Франція, Німеччина, Британія присвоїли собі античність та європеїзували її постфактум. Насправді для Риму Галлія чи Паннонія ніколи не були важливіші і ресурсніші, ніж Палестина, Вірменія чи Карфаген.

Або про те, що Перша світова війна почалась не через Франца-Фердинанда,  Ельзас чи Балканську проблему, а через конкуренцію між Росією та Британією за Персію та Індію. Те, що ці країни були союзниками в WWI – скоріше дивина, ніж закономірність, адже вся історія ХІХ століття в Азії говорить про інше.

В книзі багато таких всесвітніх подій, що розглянуті з іншої оптики, це дуже цікава і потрібна штука, отримав величезне задоволення від прочитання праці Франкопана.

Єдине що не подобалось – автор рідко називає прізвища цитованих авторів.
В книзі купа фраз типу: «Один британський історик зауважив….», «Один перський мандрівник 14 століття писав…», «Один німецький дипломат якось сказав…», і йде цитата, після якої ти маєш йти в кінець книги, і дивитись, хто ж це бляха був. Прямо дратувало, та невже не можна в тексті сказати не «Один британський історик», а назвати конкретне прізвище і не посилати кожен раз читача у кінець книги.

Ще давно, читаючи «Цивілізацію» Ніла Ферґюсона, я вперше з великим подивом зрозумів, що наш європоцентризм – це останні 400-500 років, не більше. Світ став європейським не так давно, і, скоріш за все, європейський світ потроху завершується.

Праця Пітера Франкопана «Великі шовкові шляхи» продовжує цю тезу. Глобальні економічні та політичні центри, якими останні 200-300 років були Лондон, Париж, Вашингтон, чи навіть Петербург з Берліном, потроху втрачають важелі впливу на світ. Лещата Лондона вже давно не дістають до Індії чи Єгипту, а Вашингтону все складніше знаходити спільну мову з Центральною Азією після провальної політики епохи міленіуму.

Якщо ви прочитаєте цю книгу, вам стане трошки зрозуміліше, чому іранські «Шахеди» літають над Києвом, а не Москвою, чому Китай поводить себе як хлопець, що зустрічається одразу з трьома і намагається це приховати, і чому Єгипет чи Індія воліють робити вигляд, що не помічають війну.

Ми на порозі нового переділу світу, ми вже є свідками цього процесу. Переділ торгових шляхів, трубопроводів та політичних ідей розпочато, і він триватиме ще не одне покоління. Сьогоднішня битва за Україну – це битва з майбутнє Європи, без перебільшення. Якщо ця битва буде програна – це буде черговим кроком до втрати Європою свого світового панування.
Я не підпишусь під наступними словами, але хто зна, цілком можливо, що колись людство прокинеться в світі нового 12 століття, де Багдад буде великим економічним і культурним центром, а Лондон – лише великим містом на далекому острові, який мало кого цікавить.