Дістається від Джадта не лише окремим особам, але й цілим країнам
Нариси, які входять до цієї книги - здебільшого відгуки Тоні Джадта на видання інших авторів. Відтак тут немає монументальності і розмаху його найвідомішої роботи «Після війни». Але це не завадило йому продемонструвати і тут чудове поєднання глибокого аналізу і гостроти вислову.
Від Джадта дісталося багатьом діячам історії та історіографії: від Ханни Арендт та Артура Кестлера до Едварда Саїда та Івана Павла II.
Він блискуче продемонстрував, як виразна ідеологічна залежність всесвітньо відомого історика Еріка Гобсбаума виливається в обмеженість його досліджень, часом просто у сліпоту. Популярний у нас західний автор (для декого мало не приклад академічної сумлінності) - іноді лиш комуніст-романтик, який намагався не помічати жахів совєтського тоталітаризму. «Найобдарованіший історик нашого часу, - пише про нього Джадт, - але, залишений у спокої й непотурбований, він якось проспав увесь терор і сором своєї доби». І справді живучи в Британії легше було вірити в ідеали комунізму і писати про СРСР, що «хоч якими були його слабкості, саме його існування доводило, що соціалізм став більше ніж мрією».
Дістається від Джадта не лише окремим особам, але й цілим країнам.
Жорстка критика адресується його рідній Великій Британії, Бельгії, Румунії і найбільше США та Ізраїлю. Дві останні країни для нього приклад того, як можна програти мир, виграши війну (в першому випадку йдеться про Холодну війну, у другому - Шестиденну).
Один з найкращих нарисів книги - у вступі.
Він твердить, що ми на жаль прагнемо забути драматичну історію минулого століття, здали її в музей, замість того аби переосмислити. «Ми наполягаємо на тому, що в нас є новий світ і що його ризики та можливості - безпрецедентні».
Мені це нагадало тезу, яку постійно повторювали в Україні та світі після 24 лютого 2022 року - хто міг подумати, що таке можливо у XXI столітті! А звідки ми взяли, що не можливо, що наше століття обовʼязково має бути кращим тільки тому, що воно наступне ? Ми справді хотіли вірити, що всі жахи минулого вже за вітринами музею XX століття. А вони з легкістю розбили скло, яке нас розділяло.
Здається в те, що ми назавжди у світі «після війни» схильний був вірити й Тоні Джадт. Його головна книга, про те як Європа відбудовувалася після Другої світової. В ній теж звучить віра, що події на кшталт того, що було в 1939-1945 - це щось чого знову ніколи не буде. Схожий настрій відчувається і в цій книзі, де для Джадта політика ЄС, вирішувати конфлікти без вдавання до воєнних інструментів, подається як більш адекватна часу ніж американська, в якій досі відчутний зайвий мілітаризм у політиці. Нам зараз він здається зовсім не зайвим, а навіть недостатнім. Джадт теж, хотів вірити, що велика війна лиш музейний експонат. Він не дожив кілька років, щоб переконатися в тому, що помилявся.
Дякую Наш Формат за видання українською цікавої книги.
