Не можна стати переможцем, вивчаючи історію поразок

Ярослав Грицак. Нарис історії України. Формування модерної нації ХІХ-ХХ століття.
 
Фраза Володимира Винниченка про те, що українську історію неможливо читати без брому, визначила розвиток вітчизняної історіографії на все ХХ сторіччя: наша історія подається як безкінечна вервечка поразок, невдач, зрад, суспільних травм і трагедій. Якщо так, то дивно, чому ми досі ще живі.
 
Фундаментальна праця найвидатнішого українського історика, яку сам він називає основною книгою свого життя, пропонує «історію без брому», стверджуючи не лише принципову нормальність української історії, але — ризикну це заявити — її переможність. У винятково несприятливих обставинах українцям вдалося постати як модерна нація, пройшовши шлях від фактичного законодавчого заперечення свого існування, розірваності між імперіями, відсутності адміністративної еліти, технічної інтелігенції й високої культури, від стану архаїчного, неосвіченого й неусвідомленого селянського моря навколо етнічно чужорідних міст — до сучасної нації, соборної, урбанізованої, освіченої, культурної, підприємливої, інноваційної та суверенної. Хіба це не перемога?
 
Автор детально розкриває всі складнощі та повороти історичної долі на цьому довгому шляху. Долаючи політику асиміляції з усіх боків, релігійні гоніння та намагання зітерти історичну пам’ять, переживаючи надзвичайні людські й матеріальні втрати у світових війнах, захоплюючись протилежними радикальними вченнями та розчаровуючись у них, українська нація демонструє надзвичайну життєстійкість — здатність просуватися вперед попри поразки і врешті перемагати.
 
Ярослав Грицак подає історію дуже інтегрально: як історію мас та історію видатних особистостей (митців, політиків, вояків, дисидентів), як історію політичної думки, політичних організацій та громадянського суспільства, історію соціальну, воєнну й культурну. Він не уникає жодних складних питань на кшталт відносин із національними меншинами, колаборації з тоталітарними режимами, позитивного внеску імперій в українське націєтворення та визначальної ролі міжнародної політики у постанні національних держав.

Книга розгортає картину українського минулого, а водночас дає чимало інсайтів для розуміння теперішнього: наприклад, строкатість історичної пам’яті та політичної культури на українських землях є ключем до розуміння регіональних відмінностей, що не обмежуються віссю Схід-Захід.
 
Не можна стати переможцем, вивчаючи історію поразок. Переписати історію поразок, виклавши її як історію подолання надзвичайних викликів і поступового сходження до омріяної мети, попри те, що часом надія здавалася втраченою, — з цим автор блискуче впорався.

Вважаю книгу обов’язковою до читання для всіх, хто хоче зрозуміти шлях України та підходи до подолання наших нинішніх проблем.