Найдовша подорож

Оксана Забужко. Найдовша подорож. 

Бувають історичні моменти, коли час настільки пришвидшується, що соціологи ще не мають даних для осмислення, а для істориків і філософів момент істини ще не настав — адже, за висловом Геґеля, сова Мінерви вилітає в сутінки, тобто осмислення настає по завершенні подій. І тоді нам можуть дати орієнтири лише письменники — вони не зв’язані академічними методами, але мають надзвичайний «нюх» на сенси, та ще й на додачу вміння запаковувати їх у слова. В такий момент стає незамінним письменницький дар широкого погляду та пророцтва, а головне — здатності назвати явища словами. Особливо якщо згадати кремлівських стратегів, які вважають війну за право давати явищам імена (семантичну війну) найвищою формою війни. 

Ця книга написана передусім для іноземної авдиторії й є спробою пояснити західному читачеві абсолютно незрозумілі йому феномени російської агресії та української стійкості. Втім, українському читачеві, не виключено, книга буде ще кориснішою, бо вона проводить детальну розмітку системи координат, в якій ми живемо та шукаємо відповіді на власні запитання й виклики. Події останніх 30 років постають раптом не набором епізодів, поміж якими ми займалися власними справами, а однією нерозривною тканиною, що стала тлом для цілеспрямованої операції, яку російські чекісти, що приватизували державу, розгортають чітко по власних підручниках. В цей момент істини ми як переможці семантичної війни отримуємо право дати власні імена явищам, очевидцями й учасниками яких були й є. 

Ця невелика книга написана у форматі есею з короткою особистою передмовою, а далі щільність тексту така, що можна розбирати на цитати.