Минуле впливає, освіта — надважлива, політика, культура та географія коригують розвиток наших суспільств
Нульова вартість доступу до інформації у добу всепроникного інтернету достоту перетрусила ринок ідей — тематичну добірку фактів, підкріплену посиланнями на мастодонтів, тепер значно важче продати спраглому шукачеві як оригінальну візію.
Ізраїльський економіст Одед Ґалор несподівано спробував осідлати двійко несхожих віянь ситих часів — пошуки джерел успішності західних суспільств і поборювання проблеми нерівності, що оволоділа умами сучасних фабіанців.
Амбітність задуму «окреслити шлях людства загалом» здатна легко збити на манівці щонайширшим охопленням — від виходу з африканської колиски до шквалу винаходів та досягнень часів промислової революції поставатиме ефектне видовище піднесення нашого виду знеособленою силою «технологічного прогресу». Втім, варто лиш на хвильку відволіктися, як натхненний образ обертається поверховою та некритичною компіляцією — ще однією спробою виявити «чому нації занепадають».
Не лише чорні діри геть безволосі — знайомство з однією розвитковою літературою дарує структурну обізнаність з рештою представників цієї групки путівників із розбудови. Тут домінує грубий детерміністський погляд, що виокремлює та комбінує рушійні сили, здатні диктувати майбутнє людських суспільств: «екстрактивні інститути» Аджемоглу та Робінсона протистоять інклюзивності у «вузьких коридорах свободи», вперед штовхають людство толерантність в Анрі Турунена та політичні порядки в Дугласа Норта, «паливом прогресу» проголошують економічну участь жіноцтва гендерні студії, та возсідає над усіма імператриця географія Джареда Даймонда, чия «Зброя, мікроби і сталь» суттєво спрямовуватиме вітрило «Подорожі людства». «Єдина теорія зростання», на яку ізраїльський економіст витратив «кількадесят років», полягатиме у переможному крокуванні планетою технологічного прогресу, відхилення на шляху якого і пояснюватимуть усі ці хитромудрі теорії.
Важко знайти чорну кішку у розпліднику коргі, та ще тяжче виділити хоч якусь особливість цієї невибагливої добірки розмислів. Невеликим перебільшенням буде назвати такою «всеїдність» Одеда Ґалора, адже робочим матеріалом для «Подорожі» згодяться теорії як сучасні та визнані, так і безнадійно застарілі артефакти минулого. Припущення Томаса Мальтуса, за яким людство мало б вимирати від голоду та нидіти в злиднях, здавалося б, нині здатне прислужитися хіба яскравим прикладом [неспроможності] прогнозування хаотичних процесів, де «невідоме невідоме» завше ризикує перекреслити хай би як вишукану лінійну логіку.
Натомість мальтузіанство, під яким дослідник направду має на увазі прикладений до людських популяцій принцип зворотного зв’язку, слугує зображенню специфічного становища людства у «темні» часи, допоки «фазовий перехід» [до індустріалізації] не розриває зачароване коло. Однак раптове завершення пророцтва не лише не ставить під сумнів цінність усієї гіпотези, а й подається майже як досконало послідовний фінал. Так само «конструктивно» експлуатується, перепрошую, «Маніфест комуністичної партії»: фантастичні віщування людоїдського пасквіля перетворюються на достовірний сценарій, якого «вдалося уникнути» завдяки вчасним заходам на державному рівні.
Цей сеанс газлайтингу продовжується незугарною появою проблеми нерівності: синхронне зростання тривалості життя заразом із карколомним поширенням електрифікації і водопостачання таврується водночас як доба «колосальної соціально-економічної нерівності», та за мить знову йтиметься про «стійкий економічний розвиток» та «безпрецедентне збільшення доходу на душу населення».
Піднесене становлення технологічного прогресу помітно спотикається об другу складову праці, позаяк нерівність довільно впроваджується як така, що не потребує доказів, і тривіально зводиться до наслідків колоніалізму, де відлунюватимуть ідеї Еріка Райнерта про те, «Як багаті країни розбагатіли, і чому бідні такими залишаються». Штудіювання імперіалізму обмежиться винятково діяннями держав Заходу і ніяк не зачепить сучасний колоніалізм Китаю чи одвічну поведінки Росії, поглинательки держав та народів.
Соціалістичний експеримент обійдено стороною — Совєтський Союз згадується лише в контексті Кореї, де 38-ма паралель витворює навдивовижу різні світі. Ізраїльський дослідник тут уникнув аналізу недемократичних режимів по обидва боки лінії поділу нації, неодмінні висновки якого могли зіпсувати його безбарвне бачення «політикою». Примат географії штовхає виносити за дужки такі «раптові зміни», — вони оголошуються «випадковими», «швидкоплинними» та «загалом незначними», — і такий легковажний підхід не витримує жодної критики, адже цей самий автор розписує довгострокові наслідки системи трудової повинності міта, поширеної іспанськими конкістадорами в колоніях Південної Америці трьома століттями раніше.
Візія «Подорожі людства» зводиться до нашарувань не надто елегантних ретроспективних пояснень, будь-якого моменту здатних бути підсиленими deus ex maшиною «переломних моментів» «раптових історичних коливань».
Концепція напозір переконлива: автор старанно перелічує цілий ряд факторів, що могли визначати розвиток спільнот, описує квазіприродні історичні експерименти та виокремлює причинно-наслідкові зв’язки, проте врешті-решт полишає без відповідей. Аргументація розмиватиметься винятками, відступами, уточненнями та варіаціями, доки від заячого сала не лишиться масло масляне, що сповіщатиме про «глибинні чинники, які скеровують людство: в одних місцях вони пришвидшують розвиток, а в інших, навпаки, затримують». «Під впливом ефекту доходу збільшився обсяг ресурсів …» — люди багатшають, ага.
Минуле впливає, освіта — надважлива, політика, культура та географія коригують розвиток наших суспільств.
Все це й без того зрозуміло. Декларовані принципи прекрасні, однак практичні настанови вичерпуються вказівкою «розробляти політичні лінії» в останньому (!) абзаці післямови, ніби це якась несуттєва дрібниця. Беззаперечна обізнаність ізраїльського економіста підкреслює нестачу оригінального внеску — тут не видно найменших обрисів робочої моделі. Завбачливе нагадування про каргокультизм розвиткових західних рекомендацій засвідчує підготовленість до критики, та не пристосування доктрини світові людей.
«Подорож людства» пропонує напрочуд багатий матеріал для конференцій, форумів та обговорень, та жодного, геть ні єдиного оригінального висновку, спонуки чи натяку, інструкції чи конкретного припису.
Надзвичайно поверхово та глибоко вторинно.
