Люди, які вижили, частіше за все, втрачають ауру героїчності
- Назва: "Сила опору: українці в радянських таборах"
- Видавництво: Локальна історія
Зазвичай середньостатистичний любитель історії вважає, що до героїзму є два шляхи: стати володарем, який змінить або героїчно загинути, бажано в муках.
Люди, які вижили, частіше за все, втрачають ауру героїчності.
В цьому головна константа нашого погляду на історію – ми так любимо мертвих героїв минулого, що забуваємо про тих, хто вижив.
Тому в нас герої Крут чи розстріляне відродження будуть завжди вигравати у дисидентів чи табірних в’язнів, в емігрантів чи винахідників. Приблизно так я думав про історію в шкільні та університетські часи.
Та з часом я почав ставити питання: чи є історичним життя людини, яка прожила життя, боролась за щось, але не потрапила на сторінки підручників чи кадри кінохроніки?
Чи є історичним життя людини, що не загинула за цю історію?
Книга «Сила Опору: українці в радянських таборах» дає відповідь на це запитання.
З 25 героїв цієї книги непосвячена в українську історію людина чула хіба про Юрія Шушевича, Степана Хмару чи Мустафу Джемілєва, і то хіба тому, що вони померли зовсім нещодавно, або живуть досі. Можливо, хтось чув ще прізвища Мирослвав Симчича чи Івана Світличного, або Катерини Зарицької чи Дарки Гусяк, але то вже далеко не факт.
Всі герої цієї книги провели своє довге життя в боротьбі з радянським монстром.
Старше покоління – в ОУН та УПА, молодше покоління – як дисиденти та члени УГС. Кожна історія – приклад неймовірної стійкості та гідності, попри все. 25 людей, 25 доль цієї книги пройшли через радянську систему покарань – від ГУЛАГу до психіатричного лікування та суспільного цькування.
Ніхто з них не міг реалізувати себе професійно, працюючи охоронцями, прибиральницями, вчителями далеких сільських шкіл чи робітниками на заводах та шахтах.
Але всі вони – герої не менше тих, хто загинув у криївках УПА чи був розстріляний тоталітарними режимами.
Книга складається з 25 історій. Якісь - у формі розповіді, якщо людина померла давніше, якісь – у формі спогадів чи інтерв’ю, якщо людина померла нещодавно, або ще жива (таких тут 7 героїв).
Більшість цих історій я вже знав раніше, але кілька постатей навіть для мене виявились новими і несподіваними. Кожна історія – від 15 до 25 сторінок. Наче й небагато, але текст так майстерно побудований, що цього достатньо, для того, щоб пізнати і відчути.
Важливі історії про цінності, погляди, переконання, про силу духу і відчуття свободи, які неможливо здолати, поламати, купити. Момент, який мене дуже вразив – коли кількох в’язнів забирали з таборів і возили до Києва, водили по музеях та ресторанах, обіцяли гроші та хороші посади в університетах.
Тре було всього лише покаятись у минулих «гріхах» і визнати радянську владу. А вони казали ні, і їх повертали назад до таборів, гнити і мучатись ще 5-10-15 років.Уявіть собі цю силу волі, силу власних цінностей та переконань.
Уявляючи себе на їх місті я далеко не впевнений, що в мене вистало духу сказати «ні». А вони змогли.
Ці люди вижили, попри все.
Вони пронесли свої погляди та переконання крізь усе своє життя, і це важить дуже багато.
Колись я почув фразу: «Ми – нащадки гірших. Ми нащадки тих, хто здався, промовчав, повірив, закрив очі, пристосувався, і тим вижив».
Ці ж люди, попри те, що ніколи не йшли на компроміс з совістю, залишились жити.
Окремо варто сказати за видання – з кожним роком я все більше і більше звертаю на це увагу. Люблю не тільки текст, а й смак та естетику ілюстраторів.
Кожен герой цієї книги має свою промальовану фотографію/біографію, а також – комікс-сторінку, на якій художньо опрацьовано якийсь епізод його життя. Це виглядає дуже цікаво та гарно, принаймні в історичній літературі такий прийом я зустрічаю вперше (за виключенням, звісно, самих мальописів)
Ці історії надихають, формують і дають сили. Я думаю, що так історії добре читалися б молоді принаймні які би мені ця книга потрапила до рук в 15-17 років, думаю, вона багато чого змінила б в моєму житті.