Шістдесятники: не бронза, а пульс епохи
Радомир Мокрик — «Бунт проти імперії. Українські шістдесятники»
Є книжки, про які писати важко. Не тому що вони складні — навпаки, читаються легко. А тому що постійно сидить думка: хто я такий, щоб оцінювати книжку про Стуса, Дзюбу, Симоненка, Вінграновського, Костенка й інших?
Але, як сказав би сам Стус, «тримайся».
Це сильна, глибока й чесна книжка. Один із найкращих прикладів українського нонфікшну, що працює одразу на кількох рівнях: історія, література, політологія, соціологія — і все це подано через конкретні, живі історії. Тут шістдесятники — не пам’ятники й не бронзові герої, а люди з усім спектром людського: слабкостями, сумнівами, гумором, болем, страхами й вибором.
Мокрик дуже чітко пояснює, хто вони, звідки взялися, чим надихалися, як пов’язані з попереднім поколінням (Тичина, Рильський), як прийшли до опору, і що врешті-решт перетворило багатьох із них на дисидентів. Для мене багато імен заграли зовсім іншими барвами — хтось став ближчим, когось відкрив уперше.
Ще один плюс: книжка не намагається бути “підручником героїзму”. Тут є простір і для критики, і для болісних нюансів. А головне — дух епохи. Відлига, Куренівська трагедія, підпал бібліотеки Вернадського — усе це вшите в особисті історії так, що в якийсь момент забуваєш, що читаєш нонфік.
Так, мені б хотілося трохи глибше дізнатися про деяких персонажів. Але, будьмо чесні, вийшов би непідйомний фоліант.
Окрема подяка Abuk за озвучку. Автор начитав текст сам, а поезію та документи — Соня Сотник і Матвій Ніколаєв. Це не просто книжка — це цілий культурний проєкт, де текст і голоси творять емоційну повноту.
Коротко: якщо ви хочете зрозуміти, чому шістдесятники — це важливо, що вони залишили нам, і як вони боролися не просто з радянською машиною, а з імперією в головах, — читайте.
Це не пафос. Це діагноз.