Пошук
Закрити
Натисніть кнопку Esc для виходу з пошуку

Де коріння консерватизму?

Де коріння консерватизму?

Скрутон вважав, що його можна знайти ще в «Політиці» Арістотеля.

Що породило консерватизм?

Епоха Просвітництва.

Чим ніколи не був і не стане консерватизм?

Утопією. Бо є тверезим поглядом на реальність.

Виходить, що консерватизм, дуууже близький до первинного трушного лібералізму, а сучасний лібералізм, є кривою пародією на те, що замислювалося батьками-засновниками?

Спостереження: якщо паралельно гортати Скрутона і Гаєка, отримаєш цікавий стерео-ефект. 
За вихідні кілька разів трапилися на очі описи-версії-роздуми різних людей на тему "а що буде із суспільством після перемоги\війни". Добре, що хтось про це замислюється, кепсько, що багато уваги рефлексіям-емоціям і мало уваги сенсам. А як багато українців будуть готові переглянути свої сенсові пріоритети, коли замовкнуть гармати? На які цінності захочуть спертися спільноти? Чи з'явиться в переліку "відповідальність"? І тут буде доречним ще один уривок із "Запрошення до великої традиції."

"...Для (Едмунда) Берка концепт «малого загону» (локальні спільноти) був настільки ж важливий, як і концепт опіки. Він вважав, що суспільство залежить від стосунків, які ґрунтуються на прихильності й довірі (!), а їх можна розбудувати лише знизу (!), завдяки безпосередньому спілкуванню.

Наприклад, щодо консервативних поглядів на взаємини громадянського суспільства і держави:

"Громадянське суспільство – це сфера вільного союзу й інститутів, що постають завдяки «невидимій руці» (яку Гегель називає «хитрістю світового розуму»). Це арена спонтанної належності, на якій ми групуємося в Беркові «малі загони»: спільні підприємства, клуби, корпорації, церкви.

Лише якщо ми чітко розрізнятимемо державу та сукупність громадських об’єднань, ми зможемо зрозуміти політичний обов’язок, який не є договірною угодою, як партнерство в бізнесі, а зобов’язальним зв’язком, який можна порівняти із недоговірними родинними узами.

Історія тоталітаризму влучно підтверджує дві головні концепції політичної філософії Гегеля:

  1. Держава та громадянське суспільство можуть процвітати лише тоді, коли вони не змішуються,
  2. Держава в своїй належній формі ідентична юридичній особі й має відповідний авторитет.

Саме через використання держави для придушення всіх корпорацій (в сенсі суспільних формацій) і автономних об’єднань тоталітарна система створює знеособлену та нікому не підзвітну машину замість відповідального уряду. Знищуючи свободу громадян, включно зі свободою на об’єднання, вона також знищує індивідуальність держави, яка стає чимось на кшталт маски, що її носить змовницька партія.

Гегель, мабуть, був першим консерватором, хто повністю оцінив те, що держава запровадила новий порядок організації, який не можна звести до повноважень громадських об’єднань чи сконструювати з них. Тому гарантована державою свобода громадян також і перебуває під загрозою від тієї ж держави. Держава може підтримувати свободу, лише якщо віддалиться від громадянського суспільства, що означає, що в громадянського суспільства має бути власний порядок самопідтримки, який асоціюється із «невидимою рукою» Сміта, «упередженням» Берка та «хитрістю світового розуму» Гегеля." (с) Роджер Скрутон 

Рекомендовані книги
Коментарі
Додати коментар