Книга, яку варто прочитати якомога більшій кількості людей
Сьогодні хочу написати про книгу, яку, на мою думку, варто прочитати якомога більшій кількості людей.
Це книга Тоні Джадта "Після війни".
Це великий довгочит з дрібним біблійним шрифтом на 900 сторінок, і я сам читав її декілька місяців, паралельно читаючи щось простіше.
Хоча книга написана живою і зрозумілою мовою, автор подає таку кількість фактів, роздумів і висновків, що швидко читати її просто нереально. Але читати потрібно. На мою думку, це настільки важлива книга, що їй варто присвятити кілька дописів, і це буде перший з них. Сама книжка стала для мене однією із найзначущих в житті, і точно топ 1 минулого року, коли я її і прочитав.
Про саму книгу.
Автор ставить перед собою амбітну мету і майстерно описує історію Європи (не лише західної, а й східної) від закінчення Другої світової війни до початку 2000-х. Джадту вдається зробити це пізнавально і цікаво, даючи читачу розуміння того, що відбувалося і, головне, чому.
Ми давно прагнемо стати частиною Європейського Союзу, нас ваблять їхні цінності, спосіб життя, традиції, і іноді здається, що так було завжди, і лише зрідка це переривалося світовими війнами. Але, звісно, це не так. Одна з ключових причин, чому варто читати цю книгу, — це зрозуміти і побачити, який непростий шлях пройшла Європа, і які наслідки тих дій, що робилися тоді, європейці пожинають нині.
Цікаві факти про Тоні Джадта:
- Історик зі світовим визнанням: Тоні Джадт був відомим британським істориком, автором численних книг та статей з історії Європи. Його найвідоміша праця, "Після війни", стала фундаментальним дослідженням історії Європи після Другої світової війни.
- Активіст та мислитель: Джадт не лише досліджував історію, а й активно брав участь у суспільних дискусіях. Він був критиком сучасної політики, а також відомим противником Ізраїльської окупації палестинських територій.
- Особистий виклик: Наприкінці свого життя Джадт страждав від бічного аміотрофічного склерозу (БАС), який повністю паралізував його тіло. Незважаючи на це, він продовжував писати й працювати над своїми книгами, диктуючи їх своїм асистентам.
- Інтелектуальна спадщина: Його праці, особливо "Після війни", вважаються класикою сучасної історіографії та обов’язковими для читання всім, хто цікавиться історією Європи.
- Критична оцінка. Твори автор, це не лише набір подій і зв’язків, а і їх критичне осмислення, оцінка вчинків, і до яких наслідків це призвело. Важливо не плутати, саме критична, а не критиканська.
- Відомий у нас Тімоті Снайдер, високо оцінював Джадта, і вони мають спільну книжку “Роздуми про XX сторіччя”, про яку згодом, я також напишу. Але важлива порада, читати її варто саме після книжки “Після війни”, користь і задоволення, будуть значно більше. До речі під час її створення Хвороба вже уразила Джадта.
Продовжую переконувати вас прочитати цю книжку. Нижче я спробую навести ще декілька аргументів.
Важливо розуміти, що їх насправді в десятки разів більше — нагадаю, що книга має 900 сторінок і дрібний шрифт. Оберу лише ті аргументи, які для нас сьогодні є найактуальнішими.
- Питання прощення, яке стало надзвичайно важливим для країн Європи після Другої світової війни. Автор чітко демонструє, що не було єдиного підходу, і кожна країна шукала свій шлях. Ще складнішою була історія з колабораціоністами: як їх визначити, хто був, а хто не був колабораціоністом, і що з ними робити далі.
- Повоєнна відбудова Європи — теж, м’яко кажучи, актуальна тема для нас. Як відбувалося відновлення, чому в одних місцях краще, в інших гірше? І що, зрештою, був той план Маршалла, і як він запрацював? І повірте, просто так гроші, ніхто не давав!
- Створення системи забезпечення загального добробуту — ця тема супер актуальна для нас, адже нам у майбутньому доведеться шукати баланс між економічним розвитком і матеріальним забезпеченням. Спойлер: не все було так просто і швидко, як може здатися :)
- Чому Європа отримала саме такі кордони, а не інші? І звідки взялося то НАТО, і чому в нього пішли далеко не всі.
- Чому розвал СРСР відбувся саме так? І найголовніше, що, чесно кажучи, було найсумніше читати, — Україна, Молдова і Білорусь у 90-ті не змогли зробити те, що зробили Польща, Угорщина чи країни Балтії.
