Кінець гендеру чи лібералізму?
Кінець гендеру чи лібералізму?
Прочитав книгу американської журналістки, колишнього нейробіолога та сексолога Дебри Со під назвою «Кінець гендеру. Розвінчання міфів про стать та ідентичність» у анотації до книги заявляється, що автор:
«..розвінчує популярні міфи про стать і гендер, що просуваються в сучасному суспільстві, — зокрема й ті, які стосуються виховання дітей. Авторка також звертає увагу на те, як гендерна ідеологія на Заході придушує академічну свободу, та й свободу висловлювань загалом, адже ставити дозволяється лише політкоректні запитання, які не ображатимуть почуттів та переконань окремих
вибраних груп».
Але я не погоджуюсь з цим твердженням. Книга пані Со відверто слабка. Так, це може бути корисно для розуміння загальної картини постійної культурної війни в США, але не більше. Так, вона приводить факти заангажованості наукової спільноти та тиску з боку гендерних активістів та лівих прогресистів (помітив тенденцію, що ліберали починають наголошувати на «лівій» загрозі тоді, коли проблемні групи не можна ідентифікувати з правими або християнами), але все, що стосується «ії міфів» виглядає надзвичайно слабким..
Автор сама зазначає, що починала як упевнена радикальна феміністка, повністю підтримувала гендерну істерію в американському суспільстві і змінила свою думку тоді, коли почала займатись наукою.
Наголошення на антинауковості біологічних доводів відносно гендеристів та водночас ствердження що ті самі біологічні доводи цілком підтверджують гомосексуальність - не витримує жодної логіки та критики. Алгоритм думок автора досить простий, як і раніше так і зараз автор опирається більше не на науку, а на власні вподобання, бо гомосексуалістів вона продовжує любити, а гендеристів вже ні.
Про це супер «незаангажований» колишній нейробіолог відверто пише:
«Ніде я не відчуваю себе так невимушено, як у гей-клубі. Одним з найдорожчих спогадів моєї юності є безладні ночі, які я провела зі своїми друзями. Ми голосно співали попсові пісні на переповнених танцмайданчиках, зачинали дорідні сутички зі своїми колишніми і скріплювали незчисленні предмети двостороннім скотчем. Гей-спільнота завжди підтримувала сильних жінок. Я стала тією жінкою, якою є сьогодні, бо провела свої роки становлення в оточенні гомосексуалістів. Завдяки їм я дізналася, що можу бути незалежною і щирою, до того ж - на пʼятнадцятисантиметрових підборах».
Просто перечитайте це абзац. Пані Со стверджує, що стала радикальною феміністкою та спочатку підтримували всі гендерні новели, бо особливим чином провела свою молодість і сформувалась, як особистість у нічному житті гомосексуалістів, а всі її «чесноти сформувались» не у сімʼї, а саме під час безладних тусовок у гей-клубах. Ну як після цього взагалі можна серйозно читати автора? Це дуже інфантильний підхід ліберальної феміністки, яка з часом вирішила, що її соціальна група знаходиться у межах поміркованого лібералізму:
«Усупереч вашим можливим очікуванням, більшість сексологів (зокрема і я), які чинять опір цим вітрам політичних змін, є лібералами».
Звідси така опозиція прогресистським та революційним групам (у розумінні «woke» та «open society»). Звісно, що більшість наукових інтересів пані Со не особливо відрізняється від сучасних гендерних активістів і вся різниця між ними, що умовна ліберлка Со хоче «залишити вибір за собою», у той час, коли гендерні активісти воліють до дій у дусі «політики партії». Ще один автобіографічний приклад від автора:
«Зауважу, я точно не традиціоналістка. Окрім того, що я як науковиця провадила академічні дослідження на тему збоченого сексу, у багатьох моїх статтях я обстоюю позитивне ставлення до сексу і вичерпне (на противагу тому, яке пропагує лише утримання) статеве виховання. Я думаю, що головним у сексі має бути задоволення, і вважаю секс за згодою сторін без емоційної близькості чи думаю, що головним у сексі має бути задоволення, і вважаю секс за згодою сторін без емоційної близькості чи то зобовʼязань цілком прийнятним».
І так далі, і тому подібне. Вся книга це балансування між осудом агресивної пропаганди гендерної ідеології та щирою всеобʼємною підтримкою гомосексуалізму в цілому та гендеристів у окремих приватних випадках. Тому читати чи не читати вибір за вами, але на мою думку ця книга може бути шкідливою для недостатньо сформованих або належним чином не підготовлених молодих людей.
Книга Дебри Со це черговий епізод фіксації розколу у ліберальному таборі в США. Прогресисти наполегливо тягнуть до тоталітаризму, а умовно помірковані ліберали все активніше пручаються, намагаючись зберегти за собою залишки впливу, влади та відносної свободи:
«Гендер не просто перетворився на ідею, а став певним обʼєктом поклоніння. Загальновідомі знання підірвані, щоб зробити їх відображенням задоволень, які утверджують почуття та переконання окремих груп. Наукове дослідження вже не повʼязані з відкриттям досі незвіданого, а натомість просувають ідеї, які подобаються людям»
P.S.: Мабуть всі в курсі про «каргокульт». В цьому випадку щось схоже відбувається з українським суспільством, яке без жодного аналізу мавпує елементи західного життя. Головний критерій: щоб як у всьому «прогресивному» світі!. Для прикладу один з модних трендів, який зародився під впливом гендерної ідеології і вже встиг стати популярним в Україні:
«Ще один типовий приклад - це коли схвильовані батьки влаштовують так звані вечірки для оголошення гендеру новонародженої дитини (gender-reveal parties). Насправді вони оголошують не гендер, а стать дитини. Я можу зрозуміти чому, незалежно від того, чи знають батьки різницю між цими двома поняттями, вони краще не називатимуть цю подію вечіркою для оголошення статі. Ix трохи збиває з пантелику використання слова «стать» (sex) стосовно дитини».
