Відвертість виходить далеко за межі тематичних зауважень
Перейняте виживанням українське суспільство природно збайдужіло до запеклих культурних взаємопоборювань західного зразка, проте трансгендерна проблематика з’явилася у літописі війни, коли задля зміцнення іміджу оплоту «традиційних цінностей» ядерна імперія підкріпила криміналізацію «пропаганди ЛГБТ, педофілії та зміни статі» забороною трансгендерного переходу.
Жалюгідність потуг не здатної забезпечити себе дизельним паливом бензоколонки з рекордним рівнем абортів та розлучень відволікає від внутрішньополітичної чутливості питання для ключового елементу світового порядку, де ставлення до трансгендерності повторює контури розколу між прибічниками підтримки України і адептами авторитарного ізоляціонізму.
Канадійська журналістка з науковим минулим Дебра Со пропонує екскурс лабіринтами заполітизованої тріади гендеру-статі-сексуальності, котра збурює парламенти та нищить репутації.
Йдеться не тільки про спроби Росії послабити цивілізовані держави опозиційним західному порядку денному курсом, рішучий антипод якого баламутить демократії так само, як свого часу марево «соціалістичної планової економіки» збивало з пантелику ілюзорною альтернативою «буржуазно-капіталістичного ладу». Трансгендерний законопроєкт Шотландії може стати першим в історії випадком блокування Великою Британією законів підпорядкованої території, незграбне поводження з вибуховою темою коштувало виробникові Bud Light позиції найпопулярнішого американського пива та мільярдних збитків, а доля найпопулярнішої дитячої письменниці нашого тисячоліття відома й без того. Неможливо без відчутних наслідків не дивитися вгору в глобалізованому світі, тож розірвати порочне коло контрпрогресивних тенденцій і скасувань зі звинуваченнями у фобіях — справа нагальна.
Пропонована відповідь нейродослідниці нетипових сексуальних вподобань полягає у науковому підкріпленні досягнень другої хвилі фемінізму.
Відточена матриця сексуальностей, гендерів, станів і вподобань лезом Окаменка філігранно відтинає злоякісні новоутворення надлишкових субстанцій та їхніх інтерсекційних перезапилень: стильне наймення «небінарності» легше пояснюється гомосексуальністю молодиків і молодиць, масова трансгендерність поступово розчиняється відтермінуванням доленосного рішення ближче до статевої зрілості, а напрочуд елегантне визначення статі гаметами, які виробляє людина, враз повертає її до бінарності, позаяк неможливо зійтися посередині між сперматозоїдом та яйцеклітиною.
Справді окремішний гендер, втім, збігається з біологічною статтю «у понад 99% людей», водночас лиховісний «спектр» ідентичностей безболісно знешкоджується старими-добрими характеристиками «жіночності»/«чоловічності» [представників обох статей].Вразливість методи очевидна і самій авторці, свідомій гріховності «біологізаторства», одного з різновидів «сцієнтизму» — пейоративного означення світоглядної абсолютизації ролі науки [на противагу «ширшому трактуванню», котре прочиняє дверцята гендерним студіям, езотеричному досвіду та постмодерністським шахраюванням].
Справді, «тестостеронове» пояснення [статевих відмінностей пренатальним впливом гормону] зринає надто часто, нехай і не зайве, однак авторка переймається такими нюансами найменше — цілком відповідно до нового ремесла запекла публіцистична риторика бере гору над науковим наповненням.
Ультимативна назва й структура безапеляційного розвінчування «мітів» вкупі зі систематичними зануреннями у хиби аргументації «ворожої сторони» свідчать, що «Кінець гендеру» викувано насамперед інструментом взаємопоборювання. Пластичність мозку, інтерсекс-люди, статевий диморфізм, гормони, хромосоми — пані Со полемізує за найменшої підстави, ефектно відбиває наступи й рясно проливає кров уявних супротивників у відповідь.
Войовнича манера демонізувати, розпалювати, гіперболізувати заразом із закликами «пробудитися» щодо «пробуджених» уподоблює «опонентам» з протилежної гілки підкови: прогресивну маніпуляцію «ви хочете живу доньку чи мертвого сина?» тут віддзеркалюють «оброблянням» [гендером] маленьких дітей «ще з дитячого садка», згущують барви «навіюваннями» і всілякими «промиваннями мізків», щоб вкотре проштовхнути потьмянілу стараннями свинячого популізму і «правих інтелектуалів» тему утисків свободи слова, а вже «війна на академічній передовій на стороні світла» направду звучить як «кальянний фронт».
Ефективність такого підходу сумнівна, адже мечі наголо заздалегідь змушують виставляти щити й заточувати орала для відсічі на шкоду повнішому аналізу поглядів дослідниці. Іронічна поблажливість до сповідуваного в молодості фемінізму того штибу, котрий тріумфує скороплинними судилищами над віднайденими серед міріадів маргінальними відхиленнями, приховує відданість авторки старим заповітам: відстоювання прав жінок і гомосексуалів, спротив упередженням, співчутливість до «неконформності» і аж ніяк не заперечування гендерної дисфорії засвідчують міцні ліберальні й центристські погляди, що геть не узгоджувалося би з провокативним задирливим стилем оповіді, якби-от розлогі зізнання «гендерно-атипової» публіцистки вичерпно не пояснювали особливості її ментальності.
Відвертість виходить далеко за межі тематичних зауважень: тут і сформована пренатальним впливом тестостерону «подібність на чоловіка», «панкування» в юності та «безладні ночі в гей-клубах» — «становлення серед гомосексуалів» мало ту додаткову принаду, що вони, «на відміну від гетеросексуальних друзів-чоловіків, які безсоромно зникали, щойно в них з’являлася дівчина», завжди підтримували свою подругу.
«Переконана атеїстка», канадійка «віддана “вичерпному (на противагу тому, яке пропагує лише утримання)”» сексуальному вихованню молодих людей, неодноразово засвідчує «завжди і понад усе секспозитивність» та навіть сповіщає свій тип — «страхітливих хлопців з татуюваннями на тілі та пірсингом на обличчі». Займенники публіцистки не потребують уточнення — це втокмачувані понад усяку міру «я»/«мій», що виявляють геть нескромне прагнення донести власну участь у «доленосних» подіях та обертаються рясною зливою автобіографічних нотаток — виступи, промови, вірусні колонки та коментарі для популярних видань, вислуховування «пригноблених» голосів і майже лицарський захист кіберубієнних захисників біології підкріплюють авторитет і легітимізують рішучу спробу покінчити з гендером.
Позірна відкритість підозріло обмежується сторінками праці, позаяк цифровий слід Дебри Со вичерпується пов’язаною з «гендерним питанням» активністю: ніби керований штучним недоінтелектом авторський Хвіттер не відволікається буквально ні на що інше, водночас інстаграм виникає напередодні виходу книги і наповнюється винятково світлинами зі знаменитостями, анонсами, інтерв’ю та подкастами на ту саму єдину «професійну» тему.
Ця бульбашкова ізольованість від людського життя як ніщо інше заважає щиро сприймати сучасне відстоювання цінностей обох країв політичного спектру. Ідеологізаторство має померти.
«Кінець гендеру» міг якщо не повернути наукові істини на п'єдестал не підвладного гуманітарним махінаціям арбітра, то вже точно здатен був послабити одну з найчутливіших підстав для політичних маніпуляцій, проте, ймовірно, в глибині своєї книжкової душі і не планував стишувати суспільну поляризацію довкола бентежного питання, адже це ліквідувало би професійну царину стількох активістів.
Спроба, втім, не марна, і зайвим точно не буде.
