Дракони і змії

Знав би, що автор — антивакс, в руки не взяв би цей опус, проте хотілося відгук — «ось вам і маєте».

Направду, праця не геть безнадійна:

Перенесення антропологічних концепцій на військові та геополітичні конфлікти видається не позбавленим цікавости. 

Побачити звичність взаємного пристосування зі зворотним звʼязком у збройних конфліктах, — «коеволюційну взаємодію», — щонайменше вилікувало від просторікування воєнного часу з елементами посипання голови попелом, що «росіяни», мовляв, «вчаться», у чому вбачають кінець всім сподіванням.

Однак як тільки автор відходить від антропології до геополітики, починаються ті всі самі знайомі проблеми західного люду, яким «mother Russia» назавжди стала частиною геному, де достоту як той бридотний герпес зачаїлася до моменту ослаблення, щоб проявитися у всій своїй «красі».

Нехай як би старалися науковий редактор та перекладач (шана їм), і сам автор «гарячими виправленнями» переднього слова до українського читача намагався помʼякшити враження, що неодмінно викличе його писанина, проте на другій сотні сторінок довелося це припинити.

Вибачте, але наратив обіцянки Горбачову про нерозширення НАТО — моя червона лінія.

Ганьба.