Недурні завжди недооцінюють руйнівну силу дурнів

Цю книгу варто було б видати українською мовою значно раніше — якраз напередодні 2019 року, перед тим вікопомним, але цілковито всратим електоральним подвигом українців, який і став неминуче буквальним втіленням четвертого закону дурості — "Недурні завжди недооцінюють руйнівну силу дурнів. Зокрема, недурні схильні забувати, що будь-який зв'язок з дурнем — незалежно від місця, часу та обставин — у підсумку дорого їм обійдеться". 
 
Те, що цей вибір коштуватиме нам дуже і дуже дорого — недурним людям було очевидно і перед виборами, і через сто днів шапітолію, а через п'ять років практично не залишилося шансів на порятунок — утім чимало ніби непоганих, але дурних людей, навіть сьогодні, вже на початку шостого року цієї "шкоди іншим не лише без вигоди для себе, але й собі на шкоду", залишаються сліпими і глухими. Невже цей Хрестовий похід дітей XXI ст. міг закінчитися якось краще за той, котрий починався на початку літа 1212 року?  
 
Книга Карло Чіполли "Закони дурості людської" зроблена красивою, тактильною і схожою на артефакт. Читається вона менш ніж за годину і впродовж цієї години здається таким собі нескінченним шести десятихвилинним жартом, аж доки не помічаєш, як ілюстрації з книги екстраполюються на довколишній світ і розумієш, що вже ніколи не зможеш цього розбачити. 
 
Вже після того, як я прочитав цю книгу... ба ні — це книженя, всенький світ, складений з простаків, розумних, злодіїв і дурнів, затамувавши подих слідкував за дебатами теперішнього і колишнього, а також, на жаль і шкоду для цілої нашої планети, найімовірнішого майбутнього Президента США, можна було почути, як всі п'ять законів людської дурості карбуються на тверді небесного склепіння і навіть сама Земля, з кожним нестримним зрушенням важелів електоральних симпатій у бік злодія та дурня — неминуче пласкішає, а кожен, хто ступатиме в густі та непевні тіні нашого спільного майбутнього, нехай лишає надію перед порогом — в новому чудесному світі їй не буде місця.