«Хакери і держава» так і проситься непроханого втручання
«Хакери і держава» так і проситься непроханого втручання, щоб на обкладинці натомість красувалося «Державне хакерство», позаяк службовець Білого дому Бен Б’юкенен розглядатиме не якісь стосунки між хакерськими угрупованнями і державами, а саме хакерство на службі таких різних держав.
Чи, либонь, не таких вже й різних, адже на арені кривавого цирку ті самі потвори, котрі щоденно докладаються до руйнування держави Української — Росія з її білоруським сателітом, Іран, Північна Корея та комуністичний Китай.
Дедалі частіше хочеться простого людського перестати жити в центрі історичних подій: Україна посідає центральне місце праці Бена Б’юкенена, втім, як майданчик, на якому бензоколонка, яка вдає із себе державу, відпрацьовує кібероперації доти небаченої потужности. Написане 2020 року дещо тьмяніє 2024-го, коли масштабні блекаути стали звичною справою — чи то в Україні, бо російські ракети дотла випалюють електростанції, чи у Лівані, бо «ліванцьі молодцьі».
Проте тоді це ще було новинкою: йдеться про тривалу російську атаку на українську енергосистему 2015/2016 років — фантастичний постапокаліптичний сюжет занурення цілих міст у темряву оприявнився певним «розчаруванням», адже реальність завше поступається вигаданому. Найперша масштабна атака на енергосистему згодом змінюється «найруйнівнішою», «найкоштовнішою» і «найважливішою» в історію — NotPetya 2017 року, тож іноді (насправді, часто) дивуєшся, звідки у нас стільки стійкости.
Праця західного аналітика відлунює традиційним відкритим демократіям самобичуванням, породжуваним асиметричною відкритістю та всілякими свободами, й шкутильгає уражене хворобою збалансованости, котра ставить знак дорівнює між терористичними тираніями і, нехай не зовсім чистими на руку, та все ж вільними демократіями. Розташування Сполучених Штатів поряд із країнами-терористами прирівнює варварські операції останніх до точкових операцій американців, а якщо взяти до уваги відповідальність Сполучених Штатів за витоки, котрі, зрештою, і озброїли іранських, китайських, російських та північнокорейських варварів супроти України та їй подібних, то контури джерела зла лиш чіткішають.
Бен Б’юкенен оминає засудження чи оцінювань, та навіть йому уривається терпець, коли йдеться про реакцію Заходу на NotPetya — недостатнє реагування, пусті погрози і хронічна безвольність тільки потурають на дальше експериментування у кіберпросторі, адже «за відсутності реальної сили слова та обмежені санкції здаються помилковими та порожніми».
Американець визнає, що «НАТО … не зробило майже нічого, щоб стримати чи покарати Росію», а «Сполучені Штати та інші великі держави … не подали жодних сигналів, що планують відповісти» попри заяви, що «російська атака … “потягне за собою міжнародні наслідки”». З тих пір змінилося небагато.
«Хакери і держава» розширює, та не поглиблює горизонти: доступно й делікатно автор старається доступитися ширшої авдиторії роз’ясненнями щодо взаємодії кейлогерів, ДДОС-атак та експлойтів із фішингом — пояснює логіку спецоперацій доступним перекладом із «технічної» мови на «людську». Притаманні такому підходові спрощення й загальна відомість основних сюжетних подій — витоки з АНБ, злам Демократичної партії із подальшим втручанням Росії у президентські вибори 2016 року, атаки на українську енергосистему 2015-го і руйнівний NotPetya 2017-го, — ймовірно, скажуть небагато нового спеціалістам чи наближено-обізнаним, та її писали не для того.
Службовець, зрештою, визнає, що операції в кіберпросторі погано вписуються у традиційну геополітичну доктрину надсилання сигналів через свою непередбачуваність, проте по завершенню праці важко позбутися враження, що їхня логіка та перебіг цілком відповідають нинішньому геополітичному моментові.
Це ще одна історія про західну неміч, коли стратегічна потуга обернено пропорційна технологічній перевазі, коли саме Захід озброює варварів, — байдуже це чіпи, оптика, станки чи викрадені у Агентства Національної Безпеки експлойти, — коли пустопорожні погрози заохочують ворогів людяности нарощувати зусилля із ерозії такого-сякого світового порядку.
Ця вельми міцна праця вкотре покаже — добра половина нехай як вишуканих операцій починається зі звичайного заклику перейти по ось цьому посиланню.
Рекомендую.
