Для мене це було відкриттям
Ще в університеті я чув теорію Фукуями про «кінець історії». Деякі розділи книги «The end of history and last man» я читав в студентські часи, правда російською (українською ця книга досі не перекладена).
Кожен раз, вмикаючи «Wind of Change», від Scorpions я згадував цю трохи наївну теорію про перемогу лібералізму, світ без ідеологічних протистоянь та великих війн. Попри скепсис з приводу його ідей, мені все-таки хотілося познайомитись з іншими працями Фукуями, особливо після того, як вони почали з’являтись в українському перекладу.
Нарешті руки дійшли – і до вашої уваги перший том двотомної праці «Витоки політичного порядку» (від прадавніх часів до Французької революції).
Автор розглядає кілька важливих складових суспільного порядку – державне управління, приватну власність, релігію та мораль, правову систему та підзвітність правителів (урядів) суспільству.
За основу Фукуяма бере три великих суспільства – китайське, індійське та європейське, і будьте готові, що про Китай тут дуже багато, адже саме Китай, з погляду автора, першим побудував те, що ми можемо називати державою.
Хоч як не читай про Індію, а про Європу таки буде цікавіше – і Фукуяма насправді непогано пояснює, чому країни, які мали схожі стартові можливості в політико-правовому плані, зрештою пішли різними шляхами.
Хороший приклад – Британія і Угорщина.
Монархія, потужне дворянство, хороший третій стан, але в одному випадку країна зайшла баланс між інтересами монархії та інших станів, в іншому – дворянство підкорило собі короля, отримавши права обирати його. Схожа історія була в Речі Посполитій.
Дуже добре пояснений французький абсолютизм 16-18 століть, який насправді був лише церемоніальним абсолютизмом.
Насправді королю постійно доводилось задобрювати феодалів, баронів та інших вельмож продажем державних посад, відсотків від збирання податків та інших плюшок, що гарантували лояльність еліти та «прив’язували» її до короля.
Добре пояснюється Росія, в якій була апробована східно-китайська модель, суть якої – правитель та еліта об’єднуються і душать інші стани, аж до рабства (закріпачення) селян.
Якщо в більшості європейських держав правитель та дворянство (шляхта) взаємно поборюють один одних, вишукуючи баланс та межу інтересів, в китайській, а потім і в російській версії суспільних стосунків все навпаки, і на прикладі Росії це можна бачити до сьогодні.
Але тут кину камінь в город Фукуями.
Хоча розумію, що винен в цьому не тільки він, а й наше довге академічне мовчання в тому числі. Він класично, і помилково, виводить Росію не з Московського царства, а з Рюрика, Києва і Русі князя Володимира.
Несподіваним для мене був розділ про мусульманський світ – Арабський халіфат та Османську імперію і думка про те, що в цій країні знайшли заміну спадковому землеволодінню та титульному дворянству у вигляді «військового рабства».
Мова про мамлюків та яничар, які з категорії військових рабів поступово стали корпусом чиновників в своїх імперіях, отримавши величезну владу та ресурс, який вони не могли передати в спадок.
Автор говорить, що в арабському світі не склався феодалізм і клас землевласників, адже еліту становили раби, яких через виховання та особисту лояльність до султана робили чиновниками і навіть візирами. Спочатку це було силою Османської імперії, але з часом перетворилось на одну з головних слабкостей.
За що я окремо вдячний цій книзі – це за Індію та Китай. Їх тут багато, і я іноді втомлювався від нескінченних китайських династій з майже однаковими назвами, але. Автор доступно і, здається, логічно, пояснює, як релігія, мораль та сімейні стосунки зробили Китай сильною державою зі слабким суспільством, водночас Індію навпаки – слабкою, майже не централізованою державою з сильним суспільством. Для мене це було відкриттям.
Попереду – друга частина цієї праці, про 19-20-21 століття, теж обов’язково її прочитаю. Не завжди у всьому з Фукуямою можна погодитись, деякі тези особисто собі я поставив під сумнів і з часом сподіваюсь знайти аргументи для їх перевірки.
Книга не проста, місцями складна, а розділи про Китай можна було скоротити.
Але. Світ після цієї книги особисто мені став трошки зрозумілішим і це хороший результат.