Демократія переживає чергову кризу

• Автор: Мадлен Олбрайт
• Назва: "Фашизм: засторога"
• Видавництво: BookChef

Демократія переживає чергову кризу.

Від романтичної та наївної віри в світову демократію a-la «Wind of Change» гурту Scorpions не залишилось і сліду. Красива миролюбна теорія Френсіса Фукуями про «кінець історії» давно померла, ледь народившись.

Все більше країн, що в II половині XX століття стали (спробували стати) на шлях демократії, відмовляються від неї на користь авторитарних практик управління. 

Що сталось? Питань багато, відповідей нема.

Малден Олбрайт, держсекретар США в часи Біла Клінтона, намагається проаналізувати нове відродження фашизму у світі.

Чому фашизму? 

Авторка починає розповідь з того, як нацисти захопили Чехословаччину і як їй, дворічній дитині, довелося тікати спочатку до Лондона, а потім і до США. Вона розцінює свій досвід як певне «щеплення» від фашизму, про яке багато хто почав забувати, не маючи вже такого досвіду.

Цю працю Олбрайт написала в 2017 році, після приходу до влади в США Дональда Трампа. Вже тоді їй ясно бачилася криза демократії та прихід до влади в різних країнах людей, що не є прихильниками демократичних практик.

Говорячи про Трампа, Олбрайт зазначає, що ніщо так не рушить віру в демократію, як насмішка чи критика демократичних інститутів. 
Ти, як представницьке обличчя, можеш критикувати конкретні прізвища чи конкретні рішення, але не можеш критикувати цілі інституції – від президента до Верхового Суду.

Малден Олбрайт описує зародження фашизму в Італії й потім, протягом 100 років після того, вона говорить про авторитаризм як перший крок до фашизму. 
Можливо, назва видається досить претензійною, адже дійсно, не кожен авторитарний режим є фашистським. Зрештою, навряд режими Орбана чи Ердогана на сучасному етапі можна назвати фашистськими, попри те, що авторитарними, або принаймні недемократичними вони точно є.

Але така пересторога виправдана - всі ми знаємо і спостерігаємо в режимі онлайн суспільство, яке спробувало демократію, та через короткий час поступово пішло до авторитаризму, зрештою перетворившись на нового кривавого фашистського монстра.

Книгу можна розділити на дві частини.

В першій авторка викладає своє бачення фашизму в Італії, нацизму в Німеччині та комунізму в СРСР. Олбрайт вважає помилкою закривання очей світової спільноти після WWII на все те, що СРСР робив у 1930-х. Це була перша помилка світової демократії після Другої світової війни.

Друга частина книги розповідає про країни, в яких молоді демократії зазнали поразки – Венесуела, Туреччина, Росія, Угорщина, Корея, країни Латинської Америки та Південно-східної Азії. 

Насправді завжди цікаво читати роздуми саме американських демократів. Вони наскільки впевнені, можливо навіть самовбивчо впевнені в демократії, що часто їхні думки та погляди виглядають наївними, рожевими, неможливими. Але вони дійсно вірять в це. 

Чи будь-який авторитарний режим – перша сходинка до фашизму – питання дискусійне.

Авторка впевнена, що так. 

Книга суперечлива з погляду термінології. Але навіть якщо не називати це фашизмом, в іншому Олбрайт права – демократія останні 20 років переживає кризу цінностей, ідентичності та мети. 

Якщо колишній і (можливо) майбутній президент батьківщини сучасної демократії дозволяє собі насміхатись з демократії та демократичних інституцій, то чого очікувати від країн, в яких традиції демократії не такі глибокі?

В цьому контексті російсько-українська війна може дати новий поштовх і новий сенс для світової демократії. Але для цього треба перемогти новітній фашизм. Чи розуміє це світ? Думаю, так. Чи спроможний він на це? Час покаже.

А поки рекомендую цю книгу до прочитання. Швидше тим, хто не дуже розбирається в світовій політиці та не дуже розуміє, чому сталися події 2008, 2014 і 2022 років. Це хороший ЛікБез для всіх, і я би рекомендував цю книгу для масового читання.  

Купіть її, прочитайте і віднесіть в найближчу бібліотеку, в розрізі цієї книги – це важливо.