Помірність, стриманість, баланс – ось нові гасла лібералізму.
- Автор: Френсіс Фукуяма
- Назва: "Лібералізм і його протиріччя"
- Видавництво: "Наш Формат"
Помірність.
Ось чого не вистачає сучасному лібералізму за твердженням одного з найвідоміших науковців-лібералів Френсіса Фукуями.
Помірність, стриманість, баланс – ось нові гасла лібералізму.
В чому головна проблема сучасних ліберальних суспільств?
В тому, що деякі, а може й більшість ліберальних ідей та цінностей доведені до абсурду.
Фукуяма говорить про те, що сучасний лібералізм – це приклад перемоги радикалів над центристами, революції над поміркованістю.
Правий лібералізм довів до крайності тези про свободу підприємництва та невтручання держави у справи бізнесу, що призвело до щобільш зростаючої майнової та фінансової нерівності, що в свою чергу призвело до реваншу «лівих» ідей.
Ще трохи – і праві ліберали будуть говорити про індивідуальне право на сплату чи несплату податків, підкорення чи непідкорення поліції та законам, а там і до лібертаріанства з його необов’язковістю держави як такої – рукою подати.
Лівий лібералізм довів до крайності тези про індивідуальність і толерантність.
Ключова теза лібералізму про автономність особистості перетворилась на свободу особистості від усього і толерантність до всього.
Замість права обирати собі спільноту і мораль лібералізм перетворився у заперечення колективності та моралі.
Ще трохи - і діти подаватимуть на батьків до суду за те, що вони дали їм ім’я і навчили писати, бо вважатимуть це порушенням їхніх прав на свободу вибору та індивідуальності.
Свобода релігії – це про право вірити чи не вірити, а не про заперечення і насмішки з релігії
Свобода особистості – це про право на автономність у суспільстві, а не про свободу від суспільства та всіх суспільних норм
Толерантність – це про мирне співіснування різних людей, а не про позитивну дискримінацію різних меншин
Політика пам’яті – це про критичне ставлення до минулого, а не про вибачення білої людини за всі гріхи людства.
Свобода слова – це про плюралізм думок, а не про домінацію раніше дискримінованих наративів.
Сучасний лібералізм – яскравий приклад того, як важливо мати гальма і вчасно їх натискати.
В якийсь момент, на хвилі періоду переможного поступу, лібералізм, замість того, щоб шукати баланс, погнав до ідеалу – і забуксував.
Будь-який історик ідей вам скаже, що ідеал в ідеології – це міф, утопія, якої неможливо досягти.
Фукуяма намагається подумати: а що далі? Що як не лібералізм? Диктатури? Монархії? Національні демократії/автократії?
Звісно, Фукуяма, як послідовний ліберал, говорить популярну фразу в стилі «лібералізм – найгірша ідеологія, якщо не брати всі інші», і тут я з ним, мабуть, погоджусь.
Лібералізм можна пофіксити, це той випадок, коли машину ще можна відремонтувати.
Хоча хто зна – нові ідеї народжуються несподівано, і, можливо, ми ще будемо думати, я назвати те, що прийде на зміну лібералізму.
А поки що – помірність. Баланс кращий за ідеал. Еволюція безпечніша за революцію.
