Як ми мислимо насправді
Якщо послуговуватися термінологією Деніела Канемана з його книги "Мислення швидке й повільне", то я, либонь, ніколи б її не прочитав, якби ретельно та зосереджено не використовував впродовж цілого місяця Систему 2.
З перших сторінок книги мені стало очевидно, що "кіна не буде", якщо я читатиму її так, як читаю інші — впереміш із сторіз в інстаграмі, твітами Стерненка та перепискою з колегами. Відтак і не починав читати жодного розділу, якщо не був впевнений у тому, що мені вистачить часу на його прочитання без відволікання. А завдяки тому, що ці розділи зрідка були довшими за десять сторінок — однієї стандартної поїздки в метро мені якраз вистачало на один розділ.
З огляду на те, якою мовою написані дві наукові статті у додатках до книги, можна виснувати, що "Мислення швидке та повільне" автор намагався спростити і викласти більш доступно. Але більш доступно лише для тих, хто наважиться позмітати павуків та здмухнути десятилітній пил з іржавих когнітивних механізмів.
Це було складно, це було нелегко, місцями це було збіса тяжко, але і задоволення від такого процесу виявилося неабияким. Якби можна було порівнювати роботу мислення з фізичною працею, то після прочитання такої книжки людина мусила б мати відчуття схожі на такі, які почувають ті, хто нарешті викопав ті довбані два гектара бараболі, підпалив на городі цілу гору сухого гудиння і смажить над вогнем на патичкові кавалок замотаного у газету сала до вечері.
В 2002 році Деніел Канеман отримав Нобелівську премію з економіки за праці з дослідження теорії перспектив — це така економічна теорія, яка вивчає поведінку людини в умовах невизначеності (в такому випадку українці в Україні зараз - це ж просто справжній полігон для вивчення подібних теорій...).
Починаючи з шестидесятих років минулого століття Канеман досліджував когнітивну психологію, теорію прийняття рішень та поведінкову економіку проводячи велику кількість досліджень разом зі своїм колегою Амосом Тверські. Десятиліття емпіричних дослідів та наукових праць привели Деніела Канемана до припущення, що поведінку людей дуже зрідка можна вважати раціональною.
Книга "Мислення швидке й повільне" стала для вченого своєрідним magnum opus. Більш-менш доступним способом описуючи багато десятиліть практичних досліджень та інноваційних психологічних теорій, вона перевертає традиційну віру економістів в раціональність людської поведінки. За Канеманом, люди схильні приймати рішення радше інтуїтивно, користуючись малозрозумілими імпульсами заснованими на швидких рішеннях, котрі складно пояснити раціональним чином — так діє певний спосіб поведінки і стиль "швидкого" мислення, який автор називає Системою 1. Але, в той самий час, кожна людина носить в собі інший механізм та стиль мислення — аналітичний та уважний до всіх деталей "повільний" спосіб — Систему 2.
Наприклад, коли людина хоче їсти і голодною заходить в супермаркет, то може поспостерігати, як її Система 1 набирає повний кошик контраверсійних продуктів — бездумно, інтуїтивно, про всяк випадок. Якщо ж в цю мить пересилити себе, згадати про бажання та намір харчуватися здорово і не переїдати, то доведеться підключати до роботи Систему 2 — нехай порахує збалансованість складу та потенційну кількість калорій вмісту кошика. Трошки (нелюдської) концентрації та зусиль і та ж сама людина прийде до самокаси із зовсім іншим набором продуктів.
Це лише один із найпростіших прикладів з мого власного досвіду взаємодії між цими системами мислення, насправді ж автор наводить безліч різноманітних ситуацій та прикладів, в яких люди поводяться аж надто передбачувано ірраціонально.
Я не певен, що саме лише знання про різноманіття помилок у прийнятті рішень, до яких схильний наш біологічний вид, допоможе мені змінити свою поведінку і мислити (та діяти) більш раціонально, але тепер, принаймні, я розумію, як просто виникають всілякі стереотипи і чому ми з вами часто такі ліниві та ірраціональні скотиняки.