Лідерство як відповідальність

Джим Меттіс — «Позивний Хаос. Уроки лідерства від ексголови Пентагону»

Це той випадок, коли мемуари — не про «як я круто жив», а про як я намагався думати і керувати. Хоча, будемо чесні, автор, звісно, показує себе переважно з кращого боку. Але — і це важливо — без рефлексії тут не обійшлося.

Кілька слів про автора, щоб був контекст.
Джим Меттіс — генерал морської піхоти США, ветеран кількох воєн, екскомандувач CENTCOM, а згодом міністр оборони США за Трампа. Людина з репутацією жорсткого, принципового військового, який читає Марка Аврелія, цитує Фукідіда і вважає, що війна — це завжди наслідок політичних помилок, а не їх альтернатива.

І от книжка саме про це.

Про що вона насправді

Це не біографія у класичному сенсі. Меттіс майже не смакує особисті деталі. Його цікавить лідерство — але не абстрактне, а дуже прикладне.

Він говорить про нього одразу на трьох рівнях:
 1. Низовий рівень — молодий офіцер, робота з людьми «на землі», довіра, дисципліна, відповідальність.
 2. Середній рівень — командування великими підрозділами, де рішення мають наслідки для тисяч.
 3. Вищий рівень — стратегічне мислення, держава, політика, міжнародні альянси, ціна помилок.

І це дуже різні задачі, різні інструменти і різний масштаб мислення. Саме тут книжка сильна — видно, як змінюється оптика керівника разом із посадою.

Окремий плюс — політичний контекст. Через досвід Меттіса добре проглядається зовнішня політика США часів Буша-молодшого та Обами: і сильні рішення, і системні помилки. Багато з них, до речі, ми з вами сьогодні відчуваємо дуже буквально.

Що не так

Без мінусів не обійшлося.
– Книжку важко читати, якщо ви не готові продиратися крізь пафос і певну імперську зверхність. Вона тут є.
– Автор часто оминає важливі моменти, натомість зосереджується на другорядних деталях. Можливо, якби він розписував усе чесно і глибоко — це був би вже не один том, а зовсім інший формат.

Меттіс дуже багато уваги приділяє читанню як інструменту розвитку керівника. Для нього це не хобі і не інтелектуальна поза, а практичний інструмент мислення. Він постійно повертається до ідеї, що лідер, який не читає, приречений знову і знову проживати чужі помилки — але вже на своїх людях. Античні автори, військова історія, політична філософія — усе це в нього не для цитат у Twitter, а для ухвалення рішень.

До речі, на цьому тлі я згадав іншу книжку про етичне лідерство — від ексголови ФБР. І от там суб’єктивності було значно більше: багато особистих образ, внутрішніх конфліктів, позицій «я так відчував». У Меттіса ж усе холодніше, структурніше і системніше. Менше емоцій — більше інституційного мислення.

І ще один нюанс, який не можу не згадати з усмішкою.
Автор ну дуже етичний до колег. Всі навколо — професіонали, стратеги, відповідальні люди. Жодних істерик, жодних ідіотів, майже без помилок. У якийсь момент стає навіть трохи душно. Розумієш, що це або військова культура, або дуже делікатно відредаговані спогади. Або і те, і інше.

⸻

В підсумку

Це сильна, розумна книжка про лідерство без романтизації, але з великим запасом досвіду. З пафосом — так. Іноді з зайвою стерильністю — теж так. Але з дуже чітким розумінням, що керівництво — це не про его, а про відповідальність, систему і довгу дистанцію.

Я точно радий, що її прочитав.
І так — це той випадок, коли «більше сподобалось, ніж ні».