Рок формував мене в найскладніші роки підліткового віку

• Автор: Дар'я Анцибор
• Назва: Дреди, батли & стіли: два століття субкультур в Україні" 
• Видавництво: Лабораторі

Колись світ для мене був дуже простим. 

Років 13-15 тому всі люди для мене ділились на дві категорії: хороші рокери і погані всі інші. 
До рокерів входили металісти, панки, готи, байкери і навіть (з натяжкою) емо. 
Поганий світ уособлювали попса, реп і шансон.

Чому так? Я був рокером.
Я слухав музику постійно, ранком і вечором, вдома і на вулиці, сам і з друзями. 

Навіть на побачення ходив з одним навушником. 
Я міг спокійно гуляти з моєю нинішньою дружиною і прослуховувати в одне вухо новий альбом Slipknot чи Disturbed.

Я ніколи не належав до рокерської тусовки (в селі її просто не існувало, а як поїхав вчитись це все потрошку пройшло), але в мої 16-18 я відчував себе рокером.

Рок формував мене в найскладніші роки підліткового віку.

Там, в музиці, важкій музиці, я знаходив спокій, баланс і гармонію. Це був мій світ – з фентезі-історіями, монстрами, зомбі, історичними баладами та літературними героями.

Чому я зараз все це розповідаю?

Бо з’явилась книга, в якій кожен  знайде свою юність, бо так чи інакше ми всі були, а може і досі є там – в різних субкультурах.

Книга Дар’ї Анцибор «Дреди, батли & cтіли: два століття субкультур в Україні – це ваш путівник основними цікавостями українського субкультурного життя – від модних денді ХІХ століття до сучасних геймерів футбольних фанатів.

Виділю моменти, які сподобались найбільше:

-Було дуже цікаво почитати про зародження субкультур в ХІХ столітті. Денді, балагури, хлопомани – це все дуже цікаво. Особисто для себе вперше відкрив хлопоманів як субкультуру, до цього вони в мене асоціювались більше з культурно-політичним спрямуванням. Знайдете тут трошки нового і цікавого про Шевченка, Гоголя і Франка.

-Цікаво про галицьких батярів, київських «мазурків» та загалом напівкримінальні угрупування міжвоєнного періоду. Ці люди сьогодні мають такий собі романтичний фльор (згадайте того ж Мішку Япончіка чи добрих і справедливих львівських батярів), але, звісно ж, ці сучасні уявлення а-ля «для туриста» мають мало спільного з реальністю»

-Мій улюблений період – 1960-70-ті. О, тут ледь не пів книги про це. Бітніки, хіппі, стіляги, панки, металісти – та що я вам буду розповідати. Кожен, хто хоч трохи знається на рок-музиці, не може обійтися без романтизації цієї епохи.

-Великий респект авторці за розділи про 1990-ті та 2000-ні – це дійсно щось нове і досі не осмислене. Український музичний андеграунд, рокери, репери, діджеї, скінхеди, емо, готи, рейвери, брейк-дансери, і навіть геймери та реконструктори – про всіх потроху згадано, що є дуже важливим.

Навіть якщо ви не належали чи не належите до жодної субкультури – вам теж буде цікава ця книга. 

Чому в кожного покоління останніх 200 років з’являється бажання виділятись, епатувати та бунтувати? Звідки беруться ці нахаби, що постійно порушують звичний плин життя? Як ці нахаби наближали нашу незалежність і ставали на захист від російської агресії?

Все тут є, спробуйте, вам сподобається.

Ця книга ніби занурила мене в приємну теплу ванну минулого. Я - дитя 2000-х, але все, що пов’язано з музикою, знаю і відчуваю аж до 1960-х.

Було приємно і тепло читати, дякую авторці за це.