Дім, який став символом трагедії
Володимир Куліш — «Слово про будинок “Слово”»
Цю книжку написав Володимир Куліш — син драматурга Миколи Куліша. Того самого Куліша, якого радянська влада зрештою знищила разом із багатьма іншими представниками українського культурного середовища.
Навіть складно назвати це повноцінною книжкою в класичному сенсі. Радше це збірка коротких нарисів і спогадів. Шматки пам’яті. Образи людей, голоси, сцени, які автор пам’ятає з дитинства.
Володимир Куліш тоді був хлопчиком, який жив у харківському будинку “Слово” разом із батьком. У тому самому будинку, де в один момент опинилася майже вся українська літературна еліта того часу.
Тут немає системного аналізу епохи. Немає спроби розкласти все по поличках. Це швидше пам’ять дитини, яка дивиться на світ дорослих, а потім уже в зрілому віці намагається ці спогади осмислити.
Тому книга складається з невеликих портретів і сцен.
Зустрічі. Розмови. Побут. Атмосфера.
Люди, які сьогодні виглядають майже міфічними постатями української культури, тут з’являються як сусіди по сходовій клітці. Як люди, які заходили в гості, жартували, сперечалися, курили на кухні.
І в цьому, мабуть, найбільша цінність книжки. Вона додає людського виміру до цієї епохи.
Читаючи, постійно ловиш себе на думці: це кілька років життя. Кілька років перед тим, як радянська система почне перемелювати цих людей через свої жорна. Багатьох із них — буквально.
Перше видання цієї книги з’явилося на світ у 1966 році у Торонто, Канада. Володимир Куліш, який теж став літератором, у роки Другої світової війни іммігрував за кордон і зрештою зупинився у Філадельфії, США, де активно поширював творчість свого батька.
Ця книжка працює саме так.
Як фрагменти пам’яті.
Як кілька додаткових штрихів до розуміння того часу.
Якщо хочеться глибокого аналізу епохи або детального розбору творчості письменників Розстріляного відродження — цього тексту, звісно, буде замало.
Але як погляд зсередини того будинку і того дитинства — читати це дуже цікаво.
А що ви читали про цю епоху? Що любите із Наших двадцятих?