Живе полотно боротьби
Навдивовижу добре й навіть чудово, попри початкові сумніви щодо занадто вже вільної інтерпретування тих подій. Таку авторову манеру захотілося би порівняти з мистецькою технікою пуантилізму — достоту так само, нехай і не відповідно до якоїсь геометризованої теорії кольору, вицятковується зрештою суцільне полотно, — таке повноцінне, живе й барвисте! Своєрідно нестримно вдається показати явище негероїчних героїв із крові, плоті та гумору, перемежованих зрадами, підлістю та тортурами, і все із відбитком галицького легалізму в умовах організаційного мережива, що традиційно відсунуло би людину десь далеко на задні пляни вихолощенням людини до разової функції героїзму. А тут — вдалося!
“Вбити міністра” піймала й зобразила спалах енергії боротьби, що так жваво відгукується у притлумленій рутині енного року війни. Вийшло воднораз бадьоро та трагічно, повчально без моралі, та ще, перепрошую, “круто”. Бо організовуватися, конспіруватися, знаходити відважних для “місії 200” та ліквідовувати цілих міністрів окупаційної держави — це справді солідно.
Звідси виносиш цей момент піднесення українства, не загублений дальшими подіями. Рекомендую.