Гетьман з «десятки», що раптом повстав проти Росії, попри те, що довгий час мав хороші стосунки з Петром І.

• Автор: Тетяна Таїрова-Яковлєва
• Назва: Іван Мазепа і Російська імперія: історія "зради"
• Видавництво: "Кліо"

Для мене Іван Мазепа довгий час був людиною-загадкою. 
Гетьман з «десятки», що раптом повстав проти Росії, попри те, що довгий час мав хороші стосунки з Петром І.

В якийсь момент мене почало це дратувати. 
Мазепа для мене був дуже пласким і необ’ємним, я слабо розумів контекст його гетьманства і всього, що відбувалось в Україні на межі 17 і 18 століть.

Часто я чув глорифікований образ ідеального Мазепи, борця проти Росії, який ледь не все своє гетьманство чекав шансу і таємно крутив в кишені дулі Петру.

Ще до початку повномасштабної війни я подивився випуск Локальної історії «Без брому», де було інтерв’ю з дослідницею Тетяною Таїровою-Яковлєвою. 

Стало трохи краще, але пів години інтерв’ю поставили більше питань, ніж дали відповідей, і ось тільки зараз я, нарешті, добрався до праці дослідниці, яка має дуже претензійну назву "Іван Мазепа і Російська імперія: історія «зради».

Освіченій частині України не треба нагадувати, що до того, як ми стали великими і жахливими «бандерівцями», все 19 і початок 20 ст ми були великими і жахливими «мазепинцями». 

Мазепа для росіян став гіперболізованим демоном во плоті, жахливим породженням «малоросійського сепаратизму»

Мене більше цікавили не обставини переходу Мазепи на сторону Швеції, там як раз проблем було найменше, а загалом період його правління.

Адже почав він гетьманувати у 1687 році, а зазвичай в його біографії ми знаємо лише про два роки – 1708 і 1709 рік, роки переходу на сторону Карла ХІІ і Полтавської битви.

Треба віддати належне професорці – рівень знання фактажу і опрацювання джерел та документів дійсно вражає. Враховуючи, що авторка - росіянка і довгий час працювала в Петербурзі, вона мала набагато більше можливостей, часу і ресурсів працювати з документами в Росії.
Саме там, в Петербурзі, як колишній столиці імперії, лежить основний пласт документів з історії України 18 і 19 століття, як би неприємно нам це не звучало.

Тетяна Таїрова-Яковлєва вважається однією з найбільш авторитетних дослідниць Мазепинської доби, і в книзі це відчувається.

Попри те, що вона росіянка, в її дослідженні мало компліментарності до Російської імперії чи навпаки, негативної упередженості до Мазепи чи козацтва.

В праці дуже детально описані обставини приходу Мазепи до влади в результаті старшинського бунту проти попереднього гетьмана Івана Самойловича. 

Опрацьовані приватні листи, сам текст доносу на Самойловича та наступні події.
В кожному розділі присутній дуже серйозний аналіз джерел – від офіційних наказів, до мемуаристики та приватної переписки дійових осіб.

Дуже сподобався розділ про внутрішню політику Івана Мазепи, його старшинське оточення та «Мазепинське барокко». Саме ці три розділи дали необхідну об’ємність та складність постаті Мазепи.

Дуже цікаво читати про те, як він роками балансував між своїми інтересами, інтересами козацької старшини та російських представників в Україні. 
Мазепа був тонким і досвідченим дипломатом, більше політиком, ніж воїном. 

Він зміг приборкати і підкорити всі внутрішні опозиційні рухи, а також достатньо дистанціювати Гетьманщину від втручання російських чиновників у внутрішні справи козацтва.

На сторінках книги Мазепа постає складним, але послідовним та впевненим в собі персонажем. Його політика від 1867 до 1706/7 років ніяк не спонукала думати, що він стане головним «зрадником» Російської імперії.

Довгий час Мазепа балансував між вірністю російській короні та інтересами Гетьманщини, і, як на мене, виходило в нього це доволі вдало. 

Мазепа був сильним гетьманом, який з роками зміг приборкати і норовливу старшину, і заробити величезний авторитет в молодого царя Петра І.

Але що б там не було, в історію Мазепа увійшов як гетьман, що спробував повстати проти Росії.

Ризикнув, поставив на шальки терезів все, і програв. 

Що змусило старого, хворого на подаґру гетьмана різко і швидко змінити свої пріоритети і поставити на союз зі шведами?

• Таїрова-Яковлева говорить, що шлях до союзу зі Швецією відбувся через кілька причин:
  Проект адміністративних реформ від Петра І (1707 р.), що мав дуже обмежити автономію Гетьманщини
• Скарги старшин та козаків на участь у бойових діях, в яких не зачіпались інтереси козацтва. Одна справа разом з росіянами іти війною на спільного ворога - Османську імперію, зовсім інша – воювати зі шведами десь в болотах Лівонії.
• Погіршення стосунків з оточенням Петра І (передусім з амбітним фаворитом Мєньшиковим)
• Відмова Петра захищати Стародубський полк і наказ застосувати там «тактику випаленої землі»

Комплекс цих причин призвів до усвідомлення Мазепою згубності подальшого перебування України у складі Московського царства, яке призведе до військового та економічного виснаження держави та втрати її автономних прав і свобод.

Що було далі – всі ми знаємо. Мазепа зробив ставку і програв

Але мені було цікаво не тільки це.

Я хотів розібратись з Мазепою політиком і Мазепою меценатом. 
Дуже цікавили його стосунки з Московським царством на початку його гетьманування і боротьба зі старшинською опозицією, дуже цікавив феномен «козацького бароко» і європейської моди в Гетьманщині.

Таїрова-Яковлжва часто наголошує, що козацька старшина і гетьманське духовенство були в рази освіченішими і культурнішими за своїх московських відповідників.

Не на всі питання я отримав відповіді, але з однієї книги це й неможливо зробити. 

Тепер ще прочитаю монографію Олександра Оглоблина про Мазепу, Таїрова-Яковлєва часто посилається на його працю «Іван Мазепа та його доба».

Одним словом, якщо у вас така ж проблема з Мазепою, як і в мене, якщо він вам здається малозрозумілим, сірим і пласким – рекомендую цю книгу.