Бібліотеки на лінії фронту
Навіть якби я зараз не займався невпинним пошуком, збором та залученням книг для військовослужбовців в рамках проєкту Культурного Десанту "Книга на фронт", а би всеодно зацікавився новинкою видавництва Лабораторія "Книга на війні. Бібліотеки й читачі нового часу" Ендрю Петтіґрі. Я просто дуже люблю книжки — як явище, як "зброю на війні ідей", як артефакти. Література стала для мене тією останньою територією і зоною комфорту, де мені бути добре, не зважаючи ні на що.
Світ може котитися у прірву (хіба зараз із ним, з нами не це відбувається?), але якщо у мене є з собою книга — нехай котиться. Ця книга може просто лежати в баулі, як було від лютого до осені 2022 року з "Моральними листами до Луцилія" Сенеки. Я спонтанно поклав її в наплічник перед тим як з кінцями пішов у військкомат 24 лютого, я возив її за собою по Київській області і потягнув на Донбас, я прочитав з неї не більше одного абзацу, але вона була потрібна мені як символ. Як артефакт магічного минулого, з колишнього і назавжди зруйнованого світу.
Більшість держав-учасників двох останніх світових воєн дбали про те, щоби їхнім військам було що читати: під час військової підготовки, транспортування, тривожного очікування, у шанцях на передовій в періоди затишшя, під час висадки в Нормандії — "Багато хто, тривожачись перед висадкою на пляжах "Омаха" та "Юта", читав, а потім обмінювався книжками і читав далі. У різанині на пляжі "Омаха" загинуло багато людей. Ті, що вижили, просувалися пляжем, спостерігаючи моторошну картину: смертельно поранені солдати спирались об скелі й читали." — згодом ті, хто вижив, продовжували читати в шпиталях.
Загальновідома військова істина говорить: коли солдат зайнятий — він має менше можливостей накоїти дурниць. Мабуть тому вояків часто намагаються зайняти безглуздою роботою та абсурдною діяльністю. Утім, якщо ти нікого не чіпаєш, зайвий раз не відсвічуєш, а сидиш собі десь тихо у закамарку з книжкою — у дев'яти випалках із десяти тебе не пошлють копати звідси і до обіду, позаяк ти вже "зайнятий". Я неодноразово перевірив на практиці і успішно цим користувався.
Звісно, і під час Великої Війни, і на фронтах Другої світової книги мали за конкурентів лише іншу друковану продукцію — журнали, газети, комікси та пропагандистські листівки — останні розліталися з снарядів та сипалися з літаків. На війні в Україні книжки воюють за увагу та час військових із значно сильнішими суперниками — комп'ютерні та мобільні ігри, ґемблінг, порнографія, тік-ток дають швидкий дофамін, майнити який можна практично не докладаючи зусиль.
Мене неймовірно надихає історія кампанії "Видання збройних сил", які друкували у США — видавці робили компактні видання в м'яких обкладинках, а уряд купував їх по сім центів за штуку. Список формувався видавцями, радою експертів, затверджувався армією та флотом — до переліку потрапила і класика, і сучасна проза того часу, історичні романи, вестерни, детективи, гумористичні твори — важливою була різноманітність. Загалом було обрано 1322 видання, а загальний тираж відправлених на фронт книжок склав 122 951 031 примірник. Тільки уявіть, як щомісяця 155 тисяч коробок, в кожній з яких 40 різних і щоразу нових книг вирушають на фронти Європи та Африки, на військові бази Британії, на острови в Тихому океані. Туди, де їх страшенно чекали і запоєм читали, щоб відволіктися від військової рутини, втекти від тривоги та скорботи, сховатися від повсюдної присутности смерти, сподіваючись на краще — вижити і повернутися додому.
Я міг би ще дуже довго говорити про цю книгу, але якщо ви любите історію та літературу, то обов'язково купіть і прочитайте її, а потім передайте на фронт. Ендрю Петтіґрі провів вражаюче дослідження долі та ролі бібліотек, книг та читачів у ХХ ст. Доки він писав цю книгу, в Європі розпочалася нова велика війна і зараз ми мусимо знову робити так, щоби військові, які захищають цивілізацію від варварської орди, мали що читати.