Авіація незалежності: шлях і випробування
Несподівано для себе прочитав книгу Андрія Харука — професора кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який багато років займається дослідження історії військової авіації — "Летунство в одностроях. Військова і воєнізована авіація України". Просто взяв погортати і "догортав" так аж до останньої сторінки.
З авіацією мене пов'язують лише мій дідусь, який в Другу світову був льотним інструктором і (за легендою) літав на "кукурузнику" до дівчат, мій тато — він у радянські часи служив техніком на аеродромі десь біля озера Балхаш, а ще — в дуже широкому сенсі — любов до краси, адже неможливо уявити людину, якій би не подобалося, як виглядають літаки та гелікоптери.
У цій книзі згадується дуже багато різноманітних модифікацій авіаційної техніки та назв підрозділів і це трошки заколисує увагу під час читання, та, попри це все, мені було дуже цікаво читати про той шлях, який пройшли українська авіація після відновлення незалежності країни у 1991 році.
Той факт, що одразу після розпаду совіцького союзу ми мали третій за обсягом парк стратегічної авіації, після США та росії — беззаперечно вражає, але коли дізнаєшся про подробиці та перипетії, усі ті пертурбації та реорганізації, які випали на долю нашого летунства, то вже не дивуєшся.
Ми були і залишаємося бідною країною, котра не могла собі дозволити не лише поповнювати парк авіації, але навіть належно утримати, зберегти, законсервувати все те, що нам дісталося у спадок. Так, наприклад, деякі стратегічні бомбардувальники, з яких у ці дні, ймовірно, русня запускає ракети по українських містах, були передані (разом із залишками ракет для них) кацапам в якості плати за енергоносії, а решта були порізані на металолом. Кілька екземплярів ще можуть зберігатися в музеях, якщо, звісно, і там не були знищені впродовж останніх трьох років. Як це сталося з українською "Мрією" в Гостомелі.
Зрештою, це досить сумна книга, бо читаючи її, розумієш, як легко можна втратити те, про що не дбаєш і чого не цінуєш.
Чимало гелікоптерів та літаків були продані де-ін-де, ще більше - списані. Нових купували так мало, що цим можна було б знехтувати, але не вийде, бо автор розповів і про них. А ще - про велику кількість трагедій і катастроф, коли Україна втрачала техніку та людей - і не лише під час бойових дій в зоні АТО.
Окрім "зрад" є в книжці і про "перемоги": участь українських авіаторів в миротворчих місіях, модернізації значної кількості застарілих бортів напередодні 2022 року, поява "Байрактарів", велика кількість міжнародних навчань та активна підготовка техніки та пілотів до можливого повномасштабного вторгнення...
Андрій Харук не пише нічого про українську "летунство в одностроях" після 24 лютого 2022 року та я сподіваюся, що хтось про це колись обов'язково напише, а я залюбки прочитаю.
Дай Боже, щоби це відбулося ще в цьому житті і не в українській діяспорі.