Ця книжка – не енциклопедія. Вона – тригер до думання.
“Твоє, моє, нічиє та інше” – книжка, яка змусить задуматися
Обережно, ця книга вдарить по ваших внутрішніх налаштуваннях. Вважали, що вичистили з себе весь “совок”? Ну що ж, вітаю, у вас є шанс перевірити це ще раз.
Я не без гордості вважав себе прогресивною людиною, яка, наскільки це можливо, позбулася радянських рудиментів у голові. Але ця книжка зробила тріщину в цій впевненості, змусила замислитися, де ще тягнеться цей шлейф, і зрозуміти: роботи ще багато.
Бо ця війна – не лише про території. Це війна за те, що буде у наших головах. А для тих, хто народився в СРСР або виховувався тими, хто там народився, це означає чималу внутрішню працю.
Що всередині?
Купа незручних питань:
- Про освіту і що ми вважаємо нормальним у вихованні дітей.
- Про радянське ставлення до жінок і людей з інвалідністю.
- Про любов до дешевої ковбаси, “того самого” пломбіру і міфи про «краще минуле».
- Про те, як ми сприймаємо успіх, гроші, власність і відповідальність за своє життя.
- Про сексуальне виховання в СРСР, точніше, його відсутність. Бо в країні “совєтів” сексу, як відомо, не було, а наслідки цього “неіснування” ще довго відгукуються і в нашій сучасності.
- І головне – як усе це передається наступним поколінням, навіть якщо нам здається, що ми з цим розібралися.
Ось вам приклад. Декілька днів тому моя 4-річна дитина під час вечері сказала: «Коли я їм, я глух і нім!». І коли ми спитали, звідки вона це взяла, відповідь була – від виховательки. Дівчині 20 років. Тобто, так, цей “спадок” живий і передається далі.
Хто авторка?
Ольга Карі – журналістка, письменниця та редакторка. Авторка досліджує теми культури, історичної пам’яті та суспільних змін. У цій книжці вона поєднала особистий досвід із глибоким аналізом явищ, які формували свідомість людей у СРСР і які, на жаль, досі впливають на наше суспільство.
Чому варто читати?
Авторка не претендує на остаточну істину. Вона сама чесно зізнається, що їй ще є над чим працювати – самотужки і з психотерапевтом. І ця щирість тільки додає книжці цінності. Так, деякі теми повторюються або не до кінця розкриті (каральна психіатрія, наприклад, випала з поля зору).
Але ця книжка – не енциклопедія. Вона – тригер до думання.
Тому, друзі, радянське минуле само себе не поховає. Нам треба працювати – над собою, над суспільством, над нашим майбутнім. І ця книжка – хороший поштовх для початку.