Між ельфами й вулканами
Перш за все маю зізнатися, що я дуже і по-справжньому заздрю автору книги "Ісландія. Північні дні опівночі" Андрію Гладію, бо вже давно мрію потрапити на цей острів і прожити там хоча б один місяць свого єдиного і неповторного життя. Позаяк за теперішніх обставин кінця світу це мені світить приблизно так само, як і дочекатися виходу "Вітрів зими" Джорджа Р.Р. Мартіна, то натомість ось прочитав книгу про Ісландію.
Природа і краєвиди Ісландії справді варті того, щоб про неї мріяти — гори, льодовики, гейзери, водоспади, термальні води, лавові поля, фйорди, річки та озера, океан, вулкани, північне сяйво цього острова в Атлантичному океані настільки вражають своєю довершеністю і красою, що навіть переважно холодна погода і практично відсутнє літо не заважають мені про них мріяти.
Андрій Гладій потрапив в Ісландію, бо вчився у Польщі і його навчальний заклад підтримував студентський обмін з Університетом Акурейрі — це таке містечко на півночі острова, розташоване на березі фйорду і оточене засніженими вершинами та льодовиками. А далі все як в тумані: тисячі днів на острові, безліч походів на гірські вершини та льодовики, знайомство з фольклором та міфологією, вивчення ісландської мови, участь в міжнародних конференціях з питань Арктики тощо...
Окрім численних розділів з описом конкретних водоспадів, гейзерів та льодовиків і розповідей про зимові та літні мандрівки (однаково засніжені) ісландським вершинами, знайомством з кліматом, землетрусами та вулканічною діяльністю, Андрій Гладій чимало розповідає про гостинність місцевих жителів, традиційні свята, особливі познаки місяців року, позицію острова в політико-економічній структурі світу, а також, звісно, про найголовніше — прихований народ — різноманітних ельфів, йотунів та духів природи, які живуть навколо, порівнюючи їх з українською міфологією.
І нехай навіть якщо вас не вразить головокрутна краса місцевої природи, та від різноманіття важковимовних і по-толкінівськи ельфійських топонімів — точно закрутиться в голові. Навряд чи я зміг би краще розповісти про Ісландію, ніж це зробив Андрій Гладій, але поїхати і спробувати це зробити, я б нізащо не відмовлявся (так ніби мені це хтось пропонує).
Особливі зауваги стосуються мови та лексики, якою послуговується автор, розповідаючи про свою історію кохання з Ісландією. Велика кількість українських слів у тексті є маловживаними ато й взагалі неологізми, які Андрій Гладій вигадав сам або набув у спільноті "Словотвір" та виловив з різноманітних словників. Як вам, наприклад, бігун (полюс), вертепа (ущелина), доправа (транспорт), живина (істота), підсоння (клімат), острівщина (архіпелаг), неґура (густий туман в горах), вогнегора (вулкан)?
Попри те, що автор подорожував здебільшого теренами та вимірами Мідґарду — земного світу людей, на сторінках книги знайшлося місце і для решти традиційних світів скандинавської міфології: Нівльгейму, Муспельгейму, Ванагейму, Свартальваргейму, Йотунгейму, Альвгейму, Асґарду та навіть Гельгейму.
Чи зможете розпізнати ознаки кожного з них? ;)